25 червня 2026 року  жителі Теофіпольської громади з провели в останню земну дорогу загиблого Героя Олександра Олександровича Слободенюка з села Коров’є. Цей боєць віддав найдорожче — своє життя - за кожного з нас, за мир і майбутнє нашої країни.

Алік, так його всі називали, народився 5 липня 1987 року у селі Коров’є. З  дитинства у родині його оточувала особлива любов і турбота. З дитячих літ він був  улюбленим меншеньким синочком мами Валентини, улюбленим братиком для своїх старших сестер Світлани та Алли, двоюрідної сестри Ольги, які завжди його оберігали та підтримували.

Закінчив Коров’єнську ЗОШ І-ІІ ступенів, був спокійним, життєррадісним, доброзичливим, товариським, мав багато друзів, ніколи мамі  не було з ним ніякого клопоту. Професійну освіту здобув у Хмельницькому вищому професійно-технічному училищі № 4, отримав спеціальність «тесляр». Їздив на заробітки, Довгий час працював на різних роботах у Києві, пів року перед повномасштабним вторгненням був водієм у ТОВ «Україна-2001». Запам’ятали його тут хорошим хлопцем – усміхненим, привітним, відповідальним.

У квітні 2023-ого року Олександр був мобілізованиий, пройшов навчання у Старичах. Якраз там набирали бійців у 120-ий окремий розвідувальний полк Сухопутних військ Збройних Сил України. Тоді придумав собі позивний – «Падре». І став рятівником життів своїх побратимів. Був водієм, на Харківському та Запорізькому напрямках відвозив бійців на бойові позиції, привозив назад, вивозив поранених, забирав «трьохсотих». За мужність та відвагу командиром оперативно-тактичного угрупування «Харків» був нагороджений медаллю «Хоробре серце», головнокомандувачем Збройних Сил України Олександром Сирським – відзнакою «За сумлінну службу». А у вересні 2025-ого року отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. За те, що вивіз з оточення 36 побратимів.

• Для мене велика гордість, - розказував у телесюжеті, - що я служу у розвідці, у загоні спеціальної розвідки спеціального призначення, хоч мені вже йшло до сорока років, мене туди зарахували. Я аж загордився цим. Бути водієм у нашому загоні – це велика відповідальність, треба максимально швидко доїхати на передову, забрати хлопців, вивезти їх, якщо є поранений, надати йому першу домедичну допомогу і привезти до медиків. Їздити туди не страшно, я зумів побороти свій страх, великий внесок у моє виховання внесли мої побратими Вова Майор, Вампір. Бо коли тобі хлопці по рації передають, що потрапили в оточення, тобі страшно за них, що ти можеж не встигнути. І тоді страх пропадає, і ти просто хочеш їм допомогти, врятувати.  Спочатку квадроциклом  я вивіз трьох поранених, тоді зробив ще чотири ходки. Загалом, 36 хлопців.

Був Олександр люблячим чоловіком для дружини Олени, турботливим батьком для восьмирічного синочка Вані, для  старшої 14-річної донечки Дарини від першого шлюбу. Для своєї сім’ї та всієї родини він був не просто опорою, а справжнім героєм, на якого завжди можна було покластися.

20 червня 2026-ого року обірвалося життя цього відважного воїна, мужнього захисника Вітчизни.  Біля села Гаврилівка на Дніпропетровщині вони з побратимом їхали квадроциклом на завдання, коли за ними стали полювати ворожі безпілотники. Від двох вони втекли, третій вибухнув поблизу них. Побратим залишився живий, а «Падре» отримав смертельне поранення, осколок пройшов через голову. 5 липня йому було б 39 років.

25 червня зранку панахиду за загиблим відслужили  в одному з храмів міста Хмельницького. А далі попрощалася з Героєм Теофіпольська громада. Вздовж дорогою, кудою рухався траурний кортеж, люди стояли навколішки, з квітами та прапорами, у сльозах. Коротке прощання біля рідної домівки, у Коров’єму. Море людей, автівок… Провести в останню дорогу «Падре» приїхало 20 побратимів, адже став він для них рідним братом по зброї. Не всі, хто мав приїхати, приїхали. Були на позиції.

Поховали Героя, солдата Олександра Олександровича Слободенюка на Алеї Героїв з усіма військовими почестями. Чин похорону відслужили священники Православної Церкви України.

Страшна, гірка втрата. Як з цим змиритися! Проклята війна, вона забирає кращих,  відданих патріотів, незламних захисників України.

Рідні загиблого щиро дякують всім, хто прийшов на похорон та розділив їх безмежне горе. Дякують Теофіпольській селищній раді, восьмому відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки – за організацію поховання.

Світла пам’ять і вічна шана  Герою!

А.Джус