Історія Олександра Глушка про силу, шлях і рух вперед

Є люди, поруч із якими одразу відчувається спокій і внутрішня сила. Олександр Глушко — саме з таких. Він не говорить гучних слів про життя, але його шлях сам за себе свідчить про витримку, людяність і вміння не зупинятися, навіть коли стає важко.

Олександр родом із села Кунча. Навчався у Кунчанській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів, де проявив себе як активний, відкритий та доброзичливий учень. Він підтримував шкільні ініціативи, брав участь у громадському житті школи й не залишався осторонь, коли комусь була потрібна допомога.

У школі про нього говорять як про людину, яка легко знаходила спільну мову з іншими, уміла підтримати й ніколи не відмовляла в допомозі.

— Олександр був дуже відкритим і простим у спілкуванні. Він не відштовхував людей, навпаки — умів об’єднувати навколо себе однокласників і створювати дружню атмосферу, — розповідають учителі. — Якщо в школі з’являлася якась ідея чи ініціатива, він завжди долучався. На нього можна було покластися. Він був добрим, щирим і небайдужим до інших. Саме такі учні залишають після себе теплі враження.

 Після завершення навчання Олександр здобув професію електрика та розпочав трудовий шлях у Теофіпольському РЕМ АТ «Хмельницькобленерго».

Це відповідальна робота, яка вимагає уважності, зібраності та готовності працювати в різних умовах, часто — непростих і непередбачуваних.

Колеги відгукуються про нього як про спокійну та надійну людину, яка не створювала зайвого клопоту і завжди сумлінно ставилася до своїх обов’язків.

— З Олександром справді було добре працювати, — каже колега. — Він спокійний, врівноважений, без зайвих емоцій, але якщо береться за справу — робить її якісно. На таких людей завжди можна покластися.

 У 2023 році Олександр Глушко підписав контракт і розпочав військову службу. Після проходження навчання він був направлений до 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Служба проходила у різних напрямках. Перший бойовий вихід відбувся влітку 2023 року на Донеччині, в районі села Урожайне. Згодом були інші бойові завдання, зокрема на Донеччині та Миколаївщині, де підрозділ виконував визначені бойові завдання та проходив періоди відновлення між виходами.

30 жовтня 2023 року підрозділ виконував завдання на Херсонському напрямку, у районі села Кринки. Саме під час одного з виходів Олександр зазнав поранення.

Після цього його евакуювали до Херсонського шпиталю, далі — до Одеси, де він проходив лікування та реабілітацію.

Після завершення лікування Олександр продовжив службу, а згодом, 30 червня 2024 року, був звільнений у запас.

Після повернення до цивільного життя Олександр долучився до ветеранської спілки «Справедливість», яка наразі перебуває на етапі становлення. Це новостворена ініціатива, що лише починає свою діяльність, однак її учасники вже працюють над розвитком напрямків і формуванням подальших планів.

Серед ідей — розвиток локальних ініціатив у громаді та підтримка спортивних проєктів для ветеранів. Водночас організація поки що перебуває на старті, тому всі напрацювання — у процесі формування.

«Це тільки початок, але є бажання рухатися далі й щось розвивати», — каже Олександр.

Паралельно він адаптується до цивільного життя, проходить заняття з протезування та поступово повертається до звичного ритму.

Серед особистих захоплень Олександра — риболовля, яка допомагає йому відпочити та перезавантажитися.

 Це заняття було в його житті й раніше, і сьогодні воно залишається тим, що приносить спокій і допомагає відновлювати внутрішній баланс.

На запитання, чого б він хотів побажати іншим, Олександр відповідає просто.

«Не здаватися і цінувати кожен момент. Жити далі, навіть коли важко, і не втрачати віри в краще. Хотілося б, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб хлопці повернулися додому, а життя в країні поступово відновлювалося», — говорить він.

Він додає, що головне — це рух уперед і підтримка одне одного: тільки так можна вистояти і будувати майбутнє.

Поки в країні є такі люди, як Олександр, які не зупиняються перед труднощами і знаходять у собі сили рухатися вперед, є і надія на відновлення та розвиток. Саме на таких людях тримається сьогодення і будується майбутнє.

Це історії про стійкість, людяність і внутрішню силу, які нагадують: навіть у найскладніші часи країна має тих, хто не втрачає віри, працює, підтримує інших і продовжує жити далі.

І саме такими людьми хочеться пишатися.

Альона Остап’юк, студентка ІІІ-ого курсу відділення філології та журналістики Галицького фахового коледжу