Від редакції: у кожному номері нашої газети ми пишемо про волонтерів нашої громади. Людей різного віку, які безкорисливо займаються цією роботою, підтримують українських військових, вносять свою частку у наближення нашої великої спільної перемоги. Також є багато інформації, як українці, які вже давно проживають за кордоном, підтримують нашу країну у цій жорстокій, несправедливій війні. Про нашу землячку Оксану Харчук з Поляхової, яка разом з іншими представниками української діаспори у місті Дорнбірн (Австрія) активно займається волонтерською діяльністю на підтримку Збройних Сил України та цивільного населення, яке постраждало від війни, ми писали у нашій газеті №34 від 21 серпня 2025 року. А далі вона надсилала нам цікаві пізнавальні повідомлення про народні традиції, про систему середньої освіти в цій країні, про медичне та пенсійне забезпечення. Тепер, з нагоди Міжнародного Дня волонтера, надіслала повідомлення про волонтерський рух взагалі, і конкретно на підтримку України. Щиро їй дякуємо!
1986 року Організація Об"єднаних Націй (ООН) вперше проголосила 5 грудня "Міжнародним днем волонтера", щоб визнати безмежну відданість, подякувати волонтерам та мотивувати інших людей також брати активну участь у волонтерській роботі на благо суспільства. Термін волонтерство почали вживати лише в кінці 17 століття. У 18 - 19 століттях волонтерами називали людей, які добровільно поступали на військову службу. У наші часи значення цього слова розширилось, а з початком широкомасштабної російсько-української війни воно, на жаль, не сходить зі сторінок газет та інформаційних повідомлень телеекранів. Воно стало символом незламності та відданості українського народу.
Слово волонтер (у перекладі: доброволець) було запозичене українською мовою з французької. Німецька мова має два слова-синоніми для позначення цього поняття: freiwillig перекладається на українську практично дослівно добровільно/-ний, адже frei - це вільний, а Wille - воля; ehrenamtlich означає теж саме, але цей варіант, на мою думку, більш глибинно розкриває саму суть: Ehre - честь, шана, amtlich - офіційно/ -ний. Таким чином ми не просто із доброї волі та безкоштовно виконуємо якусь роботу, а маємо честь допомагати іншим.
В Австрії до такого виду діяльності відносяться дуже відповідально і з глибокою повагою ставляться до людей, які займаються волонтерством. Майже 50% населення вважають своїм обов’язком бути членом волонтерських організацій та активним учасником різних заходів, спрямованих на допомогу іншим. Може видатись дивним, але в Австрії, наприклад, лише у 6 найбільших містах країни є професійні пожежники, тобто люди, які за свою діяльність отримують зарплату. Всі інші - це добровольці різних професій ( від юристів, вчителів до столярів та електриків), які постійно тренуються, завжди носять із собою пейджик (система оповіщення) а, отримавши виклик, залишають роботу і з’являються на місце призначення.
Подібним чином огранізована робота станцій "швидкої допомоги". В робочі дні на виклики виїзджають відповідно підготовлені санітари та юнаки, що несуть альтернативну службу замість строкової (без медперсоналу), оцінюють ситуацію на місці, при потребі надають першу медичну допомогу, в екстренних випадках викликають лікаря або ж доставляють хворого/потерпілого у лікарню. У вихідні та святкові дні й у нічні зміни усі ці функції виконують волонтери.
Будинки для літніх людей, спеціалізовані заклади для дітей/ дорослих з особливими потребами, притулки для тварин, прибирання громадських місць відпочинку, перебирання продуктів харчування, сортування одягу, отриманого від населення тощо (перелік можна ще продовжувати) - усі ці сфери значною мірою підтримуються волонтерськими організаціями. Добровольці намагаються допомогти тим, хто в даний момент цього найбільше потребує. Не стали винятком і ми, українці, коли у лютому 2022 року ворог розпочав страшну загарбницьку війну з метою знищити нашу державу і нас, як націю.
На треій день після вторнення Росії на нашу територію у місті Дорнбірн (де я проживаю) місцевою владою було виділено приміщення для збору гуманітарної допомоги. Австрійці приносили та привозили усе, що вважали за необхідне: від теплого одягу, постільної білизни до продуктів харчування та засобів особистої гігієни. Коли я прийшла після роботи на цей склад, то побачила жінку, яка вправними рухами розсортовувала та пакувала принесені речі. Це була, як я пізніше дізналася, Емма Матт.
Ось про неї, про волонтерку з великим серцем і безмежною відданістю, я хочу коротенько розповісти. Емма народилася у післявоєнні роки у невеличкому гірському селі у селянській родині. Крім неї, у сім'ї зростало ще 9 братів та сестер, тому доводилося усім важко працювати на землі. На той час Австрія була бідною, мало розвиненою в аграрному секторі країною. Великих статків сім’я не мала. Невдовзі заворіла та померла їхня мати. Батько-вдівець сам залишився із чотирма підлітками, серед них була і Емма. Старші діти мали уже свої сім’ї та жили окремо. Одна із заміжніх дочок, Люція, помітила, що батько не дає ради дітям та домашньому господарству, і забрала усіх до себе: батька, Емму та ще трьох менших братів. Звідти усі вони пішли у доросле життя, а батько так і залишився жити у Люції, сім років був прикутий до ліжка.
Емма за цей час вийшла заміж, народила сина та дочку, почала з чоловіком будуватися, але він став часто заглядати у чарку, тому розлучилася з ним. Закінчувати хату, ставити дітей на ноги довелося уже їй самій, паралельно відпрацювавши 25 років у спеціалізованому навчальному закладі для дітей з особливими потребами ( нам відомо як спецінтернат для дітей-інвалідів). Незважаючи на всі труднощі, що їй довелося пережити, Емма не зачерствіла душею, не втратила жаги до життя та бажання підтримати інших. Вона - одна із небагатьох, яка протягом усіх, майже чотирьох, років війни, не перестає допомагати Україні та українцям. Її знають практично у кожній громаді, у кожному магазині. на кожному приватному підприємстві. Коли з’являється Емма, усім стає зрозуміло - прийшла просити для України. І вони дають без зайвих запитань, бо довіряють.
Якщо спробувати підрахувати у грошовому еквіваленті все, що Емма зібрала чи організувала, думаю сума може перевищити 200 тисяч євро. І це лише одна жінка - пенсіонерка, жінка, яка винайняла, оплатила і вперше у своєму житті поїхала до Відня - столиці Австрії - для того, щоб відвезти у Посольство України зібрану нею гуманітарну допомогу, а наступного разу спеціально оформила закордонний паспорт ( у неї його ніколи не було), щоб у Братиславі, столиці Словаччини, передати чергову партію допомоги працівникам Посольства, а саме моєму брату Богдану та його дружині Наталі, котра, як волонтер, допомагає організовувати також і транспортування.
Приємно усвідомлювати те, що ми не залишилися наодинці з нашою бідою, що повсюди є люди, які готові прийти на допомогу. Неодноразово мені доводилося співпрацювати з волонтерами з інших країн. Матей з однодумцями зі Словаччини, Моніка з командою з Чехії, Феррі - угорець з Румунії, возили до України зібрану мною за підтримки австрійських волонтерів гуманітарну допомогу. Алі з Іраку, Роміко з Румунії, Рада з Болгарії, вихідці з Африки та багато інших постійно допомагають збирати, вантажити, розвантажувати та перевозити усе, що можна отримати. Лише за останні три місяці було відправлено три вантажні автобуси з інвалідними візками, туалетами-стільцями, милицями, медичним обладнанням іншими необхідними речами. Один готель віддав нам 34 ліжка з матрацами, постільною білизною, рушниками, засобами гігієни тощо. Минулого тижня 12 ліжок в комплеті уже доставили в Україну, решта ще знаходиться у мене на роботі ( в гаражі). Усе це передадуть одній військовій частині. Ще два готелі у Женеві (Швейцарія) готові поділитися з нами ліжками при умові самовивозу. Це, на сьогодні, найскладніше для вирішення питання. Однак будемо сподіватися на краще, адже доброта, милосердя та любов не знають кордонів.
Оксана Шпігель(Харчук), місто Дорнбірн, Австрія
