Врятували

нашу первістку

Живемо ми в Шибені, тримаємо четверо корів. Бо ж треба якось вижити. Хоч це постійний клопіт, відповідальність, я вже не кажу про важку працю. Та коли трапляється якесь нещастя, все це відступає на другий план. От минулої суботи сталося таке, у що трудно повірити. Була третя година дня, пригнала я вже своїх корівок з поля, паші то вже нема, вигонила, аби пройшлися. А перед тим вже було три тижні, як ми привезли жом, яму ще не накрили, зими ще ж нема. І от наша найменшенька, первістка, підійшла до ями, стала ніби скраю, та й вся загрузла в жомі, бо ж було тепло, він став м’яким, ослиз. Пробували ми самі її витягнути, та де там.

Вона, бідненька, борсається, вибилася з сил. Живемо ми біля ставка, якраз тоді рибу тягнули. Прийшли хлопці, дужі, спритні, спробували витягнути, нічого не вийшло. А час то йде, корівка наша захолодає, все, думаю, пропаде нізащо. А був тут на ставку Микола Бурлак з Гальчинець, досвідчена, добра людина. Передзвонив на 103 до рятувальників. Скоренько приїхала пожежна машина з працівниками 36 ДПРП – начальником караулу Віталієм Гримаком, пожежним Володимиром Триндюком та водієм Денисом Білашем. Не знаю, чи доводилося їм ще таке коли робити, та вони її витягнули. Було вже початок на сьому годину, намучилася маленька наша, та стріпнулася й побігла до хліва сіно їсти.
Що ми пережили, важко передати словами. То ж щиро дякуємо цим сміливим та мужнім рятувальникам, зичимо їм всього найкращого. Дякуємо Миколі Григоровичу – якби він не передзвонив, не знаю, що було б.
Хай ні з ким не трапляється ніякої біди, та як добре, що є така служба, служба з надзвичайних ситуацій.
Віра Волинець, село Шибена