Погода

Бережуть пісенні традиції рідного краю


Мальовниче невелике село Колки, розкинулось поміж лісів, перелісків та зелених луків, живуть тут працьовиті, співучі, гарні душею люди. З покоління в покоління передають перлини народної творчості, давні пісні, перекази, самобутні обряди, легенди нашого краю. Хто ж у наш стрімкий, динамічний час береже цю безцінну скарбницю українського народного мистецтва ? Звісно, аматори, люди, для яких духовність переважає над матеріальним, які збагачують, наповнюють наше сучасне життя високим змістом, відчуттям прекрасного. Саме таку почесну місію виконує фольклорний колектив Колковецького

сільського клубу «Колків’янка».


- Започаткувала цей колектив, - розказує завідуюча клубом Людмила Бас, - ще моя сестра Світлана, 17 років тому. Люди у нашому селі дуже співучі, і ми обоє походимо із співучого роду. То ж ходили до стареньких бабусь,записували давні пісні, обрядові пісні. Бо ж колись наші предки, хоч дуже тяжко трудилися, не обходилися без пісень, і в час праці, і в свято. То ж пісня – це душа українського народу, у ній переплелись і радість, і печаль, віра та надія на краще життя, справжній спектр почуттів. А навчили нас співати, так, як співали ще прапрабабусі, нині вже покійні Ганна Глабай, Лідія Бабійчук, Валентина Лепетун, Олександра Лівшун. З того складу є ще, дай, Боже, їй ще довго жити, Надія Савчук. Продовжили цю естафету наші ветерани Надія Лепетун, Катерина Коноба, Лідія Федонюк, Катерина Варнійчук та Надія Джус. Вони ще іноді виступають на концертах, додають неповторних барв нашому колективу. До речі, назву «Колків’янка» ми придумали лише позаминулого року, коли перемогли у відбірковому турі телепрограми Фольк-music Оксани Пекун. У травні минулого року ми їздили в Київ на передачу (допогли нам в цьому керівник відділку ТОВ “Україна -2001” Юрій Гаврилюк та директор СГВК “Олійники” Василь Демчук), співали жартівливу пісню «Ішов дід з косовиці», нас показали по телебаченню. Для нас, теперішніх учасниць колективу – Валентини Члек, Наталії Семенюк, Любові Косянкової, Галини Глабай, Світлани Сандалюк, Валентини Шкроби та мене – це була така радість, такий успіх! Це стало для нас стимулом для подальшої творчості, ми відшукали, записали нові пісні, нові обряди, пропагуємо ці надбання серед молоді, бо ж маємо комусь передати у спадок. Для нас це є дуже цінним, я б сказала неоціненним скарбом.
А на репетиції збирається «Колків’янка» у Людмили Бас вдома, бо ж уже кілька років сільський клуб визнаний аварійним. Та й заходи доводиться проводити на вулиці. Протікає дах, перегнили 6 балок, падає стеля. Вже й виготовили проектно-кошторисну документацію вартістю у 750 тисяч гривень. Приміщення добротне, з метровими стінами, хоч збудоване ще у 1939 році. Та на це коштів немає. Та чи будуть?
«Колків’янка» ж не здається, продовжує збирати, берегти пісенні традиції рідного краю. Честь їй за це та хвала!
Галина Тебенько
-