Вже другий місяць я на службі у Збройних Силах України. Хоч обмежено придатний, та треба служити, внести свій внесок у перемогу. Поки що проходжу навчально-тренувальний збір в одному з навчальних центрів.

Ясно, що вже все не так, як вдома. Тут режим, дисципліна, хоч мені не звикати, служив у морфлоті. Та в морську піхоту не потрапив, бо вже не такий спритний, як був 30 років тому. Але нічого, треба справитися. Умови хороші, нарікати нема на що, бо ж не на відпочинку. Хлопці хороші зібралися, толкові, ще й почуттям гумору, мені такі по духу підходять.

І от одного прекрасного дня приходить мені повідомлення з «нової пошти», посилку мені прислали. Отримали, привезли, розкриваємо тих дві великих коробки. Нічого собі! І відерце сала, і тушонка, і вермішель, і батончики, і шкарпетки, і ще багато всього. Казали хлопці: «Ото-то в тебе земляки, не забувають. Тепер ти просто зобов’язаний з перемогою додому повернутися».

Тож щиро дякую волонтерам Гуманітарного штабу Теофіпольщини Наталії Гонюк та Олені Глов’юк з Новоставець, які потрудилися, бо само нічого не робиться. Чув, що вони такі є, що так невтомно працюють, і от довелося відчути це на собі. Скажу чесно, було приємно, був дуже зворушений. Що про тебе не забувають, що про тебе пам’ятають.

Леонід Іванюк, боєць ЗСУ з Шибени