Повертайся, ластівко, в рідний край!

Де рідні простори, ти не забувай.

Линь в своє гніздечко, у рідну оселю.

Тільки чогось хазяї твої невеселі.

Невеселі, ластівко, лиш тому,

що пішов синочок рідний на війну.

Залишив домівку, лишив маму й тата,

та рідну сторононьку пішов захищати.

Гірко плаче мати, у зажурі тато,

як би їм синочка живого діждати.

Кожен день сумують, кожен день страждають.

Хоч один дзвіночок від сина чекають.

Щоб почути голос, зняти ту тривогу,

та весь день молитись у куточку Богу.

Щоб беріг рідненьких там, на полі бою,

бо ця боротьба є там непростою.

Непрості й у дома, для рідних страждання,

Недоспані ночі, мокрая подушка,

частії тривоги, жахливі новини.

Хіба може витримати ось таке родина?

Лети, ластівонько, з далекого краю,

Твоя сторононька тебе тут чекає.

Принеси нам, ластівко, вітер перемоги,

хай легкими будуть всі твої дороги.

Наталія Бойчук, село Човгузів