Не перестає боліти серце Надії Григорівни, рветься воно від розпуки та болю. Бо вона ж мати. Троє синів виростила, троє на війні були, і Вася, і старший Володя, а менший Саша вже другий рік на нулю, на Донеччині. Чи ж хоч ніч заснула спокійно? Чи ж хоч раз зітхнула радісно? Без кінця на душі тривога, без кінця журба та печаль.
Не може змиритися, що так рано, в листопаді минулого року, і сорока ще йому не було, помер середній син Вася. Два роки на війні був, з 2014 по 2016. Набідився, намерзся, що там казати, тепер біда страшна, а тоді біда була по-своєму. Здоров’я вгробив, вернувся інвалідом. Ноги були зрешечені кулями та осколками, боліли. Зразу ще якось ходив, а далі лише з палками. Мав посвідчення учасника Антитерористичної операції, учасника бойових дій, медалі «Ветеран війни», «За участь в Антитерористичній операції». Вчепилася та біда, помер. Та поховали ветерана Василя Івановича Рудого у рідній Кривовільці без військових почестей. Не повідомив про похорон місцевий старостат у відділ ТЦК у Теофіполі.
Плакала мати, світу не бачила. Чи ж не заслужила її дитина? Чи ж є справедливість, волала її душа!
Коли 8 лютого цього року написала про це наша газета, начальник 8-ого відділу Хмельницького районного територіального відділу Василь Кубін одразу доручив своїм працівникам встановити на могилі ветерана флагшток з державним прапором. А нещодавно Василь Васильович разом з організатором Гуманітарного штабу Теофіпольщини, головою ГО «Благодійний фонд Добра, Надії та Любові» Андрієм Петринюком навідалися до Надії Григорівни.
Висловили матері вдячність, що виростила, виховала трьох воїнів, висловили співчуття. Подякували, що попри своє горе не озлобилася, підтримує Збройні Сили України, як може, допомагає волонтерській групі Наталії Гонюк, ліпить вареники та пельмені.
Разом поїхали на цвинтар, поклали квіти на могилу її сина. Вшанували його пам’ять хвилиною мовчання.
Василь Кубін сказав таке:
– Кожний має бути на своєму місці, робити свою роботу. Ще раз кажу: якщо, не дай Боже, в громаді, в якомусь селі помирає ветеран, учасник бойових дій, учасник АТО/ООС, чи демобілізований боєць, працівники старостатів повинні одразу повідомити про це нам у відділ. А ми вже організовуємо його поховання з військовими почестями. Такий порядок.
Зворушена була Надія Григорівна. Хоч не скине вже чорної хустини до кінця своїх днів. Бо тужить за своє дитиною, та й живе, як на пороховій бочці. Ні на хвилину не розстається з телефоном. Чекає звістки від меншого, Саші. Марить, щоб закінчилася ця проклята війна.
Щоб не хоронили більше матері своїх дітей.
Галина Тебенько
