30 листопада провели ми нашого дорогого сина, брата, дядечка Романа Олексійовича Чайку в останню дорогу. Дякуємо всім добрим людям, які стали живим коридором, щоб його зустріти, дякуємо всім, хто прийшов на похорон того непогожого дня. Бо плакала природа разом з нами. За соборну молитву дякуємо священикам Олександру Шилюку з Новоставець, благочинному Сергію Філику з селища цукрового заводу, Івану Штогуну з Поляхової, Іоанну Пилипчуку з Волиця-Польової, Іоанну Чупілю з Гаврилівки, В'ячеславу Андрощуку з Колісця, Олександру Гуменюку з Базалії, Андрію Наклюцькому з Човгузова, Сергію Капітанюку з Лисогірки. Вдячні ми Теофіпольській селищній раді, восьмому відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Окремо щиро дякуємо побратимам Романа, також віддали останню шану нашому сину.
Понесли ми незмірну втрату, був Роман дуже добрим, щирим, доброзичливим, завжди приходив на доромогу і рідним, і чужим, міг віддати останнє. Не мав здоров'я, переніс операцію на судині, дошкуляли камінці в нирках, боліли суглоби. Та не ховався, як принесли повістку, того ж дня пішов у Теофіполь, в лікарню. Через дві години був вдома, казав, що вже пройшов медкомісію, завтра треба йому бути на збірпункті.
Знаємо, що дуже він хотів потрапити на передову, та служив в 48 інженерній бригаді, спочатку в Кам'янці-Подільському, потім на Тернопільщині. Бо ж і в тилу є для бійців робота. Був наш Роман начальником радіостанції, відповідав за збереження обладнання. Видно, що мав велике навантаження, стала в нього сильно боліти голова, голову з подушки не міг відірвати, не міг нахилитися. Приписали йому якісь таблетки, стало трохи легше, треба було їхати в госпіталь. Та не було бензину, обіцяли, що відправлять пізніше. А йому ж то догорало. Ми ж думали, що додому приїде, виглядали, тішилися, що побачимося.
Та приїхав додому він в домовині. Як би не ця страшна війна, ще б жив, мав же тільки 48 років. День і ніч, щохвилини думаємо, сумуємо, весь час у скорботі. Чи була на те Божа воля, що смерть йому настала, чи є тут чиясь провина… Та коли йде війна, не просто війна, а винищення України, українців, дуже хочеться, щоб кожний на своєму місці чинив по-чесному, по совісті, щоб ніхто не був байдужим чи недбалим. Бо за кожним таким діянням - життя комусь дорогої людини.
Рідні загиблого військовослужбовця Романа Чайки з Новоставець
