Ще до цього часу, коли вся Україна і весь світ побачили справжню суть руського міра, деякі громадяни, навіть і вчителі, хочуть жити під чиїмось «слушаюсь», «єсть», а свої мізки не напружувати. А в школі з перших класів, в першу чергу, при вивченні навчальних предметів вчать мислити. Це я веду до того, що прочитавши статтю Олени Станчук «Єднаймося ворогу на зло» у минулому номері газети зрозумів, що виписати визначні події і дати з посібника, це одне, а осмислити їх в сьогоднішній реальності – це набагато більше, а для декого і набагато складніше.
Отож, в статті головним лейтмотивом проведено дві лінії. Перша: про український багатостраждальний народ, про його героїв, з яких у різні часи знущалася російська влада. І друга: про церкви Московського патріархату в Україні. От як нормальній людині це осмислити і пов'язати між собою? Думаю, що тут видає себе зомбізм, комсомольсько-комуністично зросійщений комплекс меншовартості українця. Ще дехто залюбки буде підставляти інші частини тіла, щоб з них знущалися, і будуть казати «спасібо», бо так звикли.
Досить! Натерпілися, напрогиналися, настраждалися! Це який парадокс – на територіях, де проживає стовідсотково україномовне населення, існують російські церкви, де батюшки на незрозумілій мові щось бубнять собі під ніс, а їхній патріарх Кіріл освячує звіра Путіна і його військо, щоб вбивали українців, плюндрували українську землю, знищували міста і села.
До речі, ви, як історик, звісно, знаєте, що більш як тисячоліттям вимірюється історія Київської Русі, а не московської орди, знаєте, як Московія вкрала нашу історію, культуру, нав'язала свою церкву. То прозріння, про яке ви пишете, справді наступило, і тому треба нарешті позбутися цих кайданів. Для цього настав справді дуже слушний час.
А щодо переселенців, яких ви хочете підставити для якогось розбрату, не інакше, бо ніхто їм не забороняє говорити мовою, до якої вони звикли, хоч певний мінімум мають вивчити, для свого ж комфорту. Ми їм даємо прихисток, дах над головою, ділимося, чим маємо, можуть ходити і до храму Української Православної Церкви. Вони втекли від ворога, який зруйнував їхні оселі, вбиває, грабує, ґвалтує, нищить - а вони будуть продовжувати молитися на їхню церкву? По-правді, якби нам, не дай, Боже, довелося поїхати на схід, то було б видно, як би там були раді «бандерівцям», і чи знайшли б ми там українську церкву.
Однак дякую Олені Станчук, що підняла таке назріле в нашій громаді питання та підтримую пропозицію започаткувати нашій газеті нову рубрику «Теофіполь-інкогніто». Можливо, там знайдеться місце і для сьогоднішніх новітніх запроданців.
Слава Україні! Закликаю всіх єднатися навколо української національної ідеї, тоді в державі буде мир та спокій, без розбрату, без московської орди, без «руського міра» та «освободітєлєй» - загарбників, вбивць, ґвалтівників та мародерів.
Олег Яцишин, смт.Теофіполь
