А жити хочеться
і в 90…
Ніхто із них, напевне, не чекав, що на новорічно-різдвяне свято до оселі Ганни Когут, яка проживає у Мар’янівці Святецького старостинського округу, прибуде стільки людей. Та ще із символічним Дідом Морозом і колядниками під супровід мелодійних звуків баяна. Господарі вийшли зустрічати гостей. У всіх невимушена усмішка на обличчі. Було видно, що вони їм зраділи.
Здавна люди поважного віку цього села, втім, як і багатьох інших, полюбляють збиратися на Різдво сім’ями, цілими родинами. І колядують. Тішаться, що настала доба, коли можна безтурботно зустрічатися разом за спільним святковим столом.
- Це пісенний скарб нашого краю, - обмовився до голови територіальної громади Михайла Тененева очільник ради ветеранів України Теофіпольської селищної ради Володимир Кобера, який був у захваті від побаченого і почутого.
Вони – учасники фольклорного гурту народного аматорського хору ветеранів праці «Відлуння» центру культури та дозвілля. Нині долучилися до різдвяно – новорічного дійства Неля Михайлець та Галина Мартинюк, Петро Головацький і баяніст Ростислав Стріхар. Тож уже котрий рік радують його учасники своїми гучними потужними голосами і забавами жителів Теофіпольщини. Без їх участі не обходиться жоден захід.
Цього разу співоче джерельце за давнім українським звичаєм завітало на гостину до Марії Сташук, мами Ганни Миколаївни. Сьогодні їй дорога неня – ювілярка. Марії Василівні виповнилося 90 літ.
У затишній просторій хаті було гамірно. Колядники віншували іменинницю гарними піснями, в яких славили народження Ісуса Христа. Бабуся лагідно усміхалася і дякувала їм за теплі слова, які линули на її адресу. Сплакнула. А витерши непрохану сльозу, почала підспівувати в унісон учасникам гурту. Бо і нині, не дивлячись на такий поважний вік, володіє неабияким голосом. А ще має веселу вдачу, отож піднімала настрій усім присутнім на цьому сімейному торжестві.
Дід Мороз обсипав ювілярку побажаннями здоров’я і довголіття. Від імені народного депутата України Олександра Гереги та Генерального директора Теофіпольського хлібокомбінату «Добрий хліб», депутата обласної ради Віктора Лебединського, їх політичної сили «За конкретні справи» передав набір солодощів.
В умовах децентралізації тісна співпраця організації ветеранів краю з місцевою владою дає позитивний результат. Люди поважного віку Теофіпольщини відчувають про себе турботу. Бо, незважаючи на численні проблеми, селищний голова Михайло Тененев постійно сприяє збереженню і примноженню розвитку ветеранського руху. Цим самим створює перспективу подальшої діяльності осередків. Він ще жодного разу не відмовив у відзначенні ювілейних торжеств у ветеранських сім’ях, за йому щиро вдячні люди старшого покоління.
Ось і цієї днини він знайшов час, щоб відвідати з нами ювілярку Марію Василівну. Разом із головою ради ветеранів Теофіпольщини Володимиром Коберою вручив іменинниці Грамоту селищної ради, грошову допомогу, квіти. Володимир Васильович, у свою чергу, разом із добрими словами подарував ювілярці ікону «Різдво Христове», букет білих хризантем. А учасники хору ветеранів обдарували віночком народних, величальних і духовних пісень, посвятою на довголіття на благополуччя, мир і добробут.
- Почастуйте хлопців і дівчат за вітання, попросила ненька доньку Ганну та зятя Миколу. Так завжди годиться на Різдвяні свята. Ми тут ближче до западної, то від сусідів-молотківчан, село це он за річкою Жердь, традиції відзначати Різдво Христове, підтримуємо і шануємо. Тож передалося нам у спадок, що не випускати колядників, то не випускати щастя з оселі. Тим більше, що вони своїм співом одночасно освячують хату, принесли добру звістку про народження Сина Божого.
Бабуся – іменинниця аж розквітла, помолоділа, набралася нових сил. Присівши біля нас, поклала свої натруджені довгою працею руки на коліна, тихо споглядала на прибульців. З-поміж усіх пережитих долею буднів, найбільше запам’яталася її робота на Уралі. Саме у цьому гірському краї Росії, 16-річна сільська дівчина почала писати свою трудову біографію на велетенській будові одного із промислових об’єктів.
- Два тижні потягом везли із Проскурова таких самих і старших як і я, - згадує наша співрозмовниця. По вербовці подалася туди. Молодих рук вимагали обставини того часу. А по прибутті, ледве встигли оформити у відділі кадрів відповідні документи та вселити у барак, як сон мене здолав геть. Півтори доби тоді проспала. Важкою далася та відстань на колесах, - підсумувала ювілярка. -Але не жалію, бо там залишила свою частинку праці, внесок у добру справу - розбудову держави.
Все своє подальше трудове життя ростила цукрові буряки, була ударницею і в городній бригаді, ходила в передовиках і серед доярок ферми. І все працювала, працювала. Вже й не годна згадати довгожителька села, скільки тих цукристих коренів пройшло через її руки, скільки цистерн молока надоїла. Не перерахує. Разом із чоловіком Степаном збудували хату, посадили не одне дерево, а, мабуть, уже цілий ліс-сад, виплекали і виховали двох синів та доньку. Не можуть натішитися онуком Валентином, правнучкою Дашею. Усі вони дорослі. І до батьківської оселі завжди з нетерпінням прилітає донька Ганна. Благо, що мешкає недалеко. Допоможе чим може, отримає допомогу від мами. Надходять щоразу Марії Василівні добрі вісті від невістки Марії. Остання ось уже вісім років трудиться у Москві. Працює там у торговельній мережі. Майже щодня веде телефонні перемовини. Тужить за Україною, рідним селом.
Змолоду любила іменинниця художню самодіяльність. Бувало навпростець спішила на репетиції до будинку культури у Святець. Любила співати в хорі, танцювати. Насолоджуючись життям, виступала в гурті на сільській сцені. Їздили аматори з концертами і до сусідів у Кунчу, Ільківці та Воронівці, Шибену та Лисогірку. Одержували оплески у подарунок за хороші виступи і від оглядів-конкурсів сільських аматорських колективів, які проводилися у Кам’янці-Подільському та Хмельницькому. Додому всі поверталися з нагородами та подарунками.
Співала Марія Василівна і в хор-ланці. Бувало очищали цукрові буряки на кагатному полі і пісня линула довкола. Цю насолоду продовжує відчувати і дотепер. А тоді у зимову пору їздили по сусідніх селах, районний центр, передавали свої емоції шанувальникам народного фольклору. Були з виступами і на Тернопіллі. Тож обмінювалися не лише трудовим досвідом, а й секретами пісенної майстерності. Вважає, що пенсійний вік для неї також щасливий. Бо співає і для рідні, і для гостей.
Іменинниця щиро дякувала за нанесений візит. Різдво Христове та день її народження ще раз зігріло домівку теплом людських сердець, щирою увагою рідних та близьких.
…Роки швидко промайнули. Але залишається в серці Марії Василівни незмінне бажання радіти кожному прожитому дню, любити ближнього, як самого себе. Жити так ще хочеться. І треба! Хоч за плечима вже 90.
Андрій Рудюк
