Сміх - це
здоров’я
Час невпинно іде. Пропливають роки і століття. Але для нашого народу навіки притаманні прагнення до світла, добра, гармонії з природою. Про це співається у народних піснях, розповідається у сказаннях, приповідках, гуморесках. Бо ж яке то життя без пісні, гумору. Навіть колись розповідали таку чи то легенду, чи то бувальщину... Посилали задовго до нападу на села України, монголо-татари своїх вивідників у розвідку. Повернувшись, мали розповісти, чим люди там займаються. Якщо звітували, що плачуть, то казав хан: «Мають що ховати, можемо мати здобич». Якщо відповідали, що співають, але сумних і тягучих, то казав: «Іти марно, лиш пісні в них зостались». Так, після нашестя ординців мало що залишалось. Але не лише пісні. Закипала в серці лють, та народжувалися невеселі, а потім уже і веселіші жарти. Адже гумор здатен розбудити у людини ті відчуття, які, можливо, притупили біль, чи сум. Гумор допомагав підтримати у важку хвилину, стати сильнішими, перебороти страх, показати себе. Згадайте, хоч би, козацький лист турецькому султану. Адже завжи на Україні народжувалися такі люди, які вміли так підібрати слова, так вцілити ними «не в брову, а в око», що діставалося і ледарям, і сплюхам, і недалеким. Є такі умільці і серед нас. Один із них – житель села Новоставці, член клубу любителів поезії «Ліра» при Новоставецькому будинку культури, та учасник літературно-поетичної студії «Зорі над Полквою» Теофіпольської громади Ростислав Стріхар.
Думаю, мало знайдеться у нас в громаді людей, які б нічого ніколи про цю людину не чули. Адже має Ростислав Петрович неабиякий талант – він чудовий музикант, умілий вчитель, акомпаніатор. Він працівник культури з величезним стажем. Не один хоровий чи вокальний колектив мав задоволення працювати з цим чудовим музикантом. Але, я думаю, що багато хто знає Ростислава Петровича і як чудового гумориста. Адже його гостре око і влучне слово дозволяла нам підмітити і виправити власні недоліки. Адже найбільший талант – вміти посміятись над собою і користуватися такою цікавою і чудовою зброєю – сміхом. Адже сміх продовжує життя і може виліковувати хвороби. Тому пропоную вам невелику добірку гуморесок- пігулок від Ростислава Стріхара.
Тож смійтесь на здоров’я.
Світлана Кислюк
По закону – макогоном
Свято, мужики чаркують –
Не завжди журитись.
Після п’ятої я чую:
Почали жалітись.
От моя на фермі робить.
Якщо вип’ю на будні,
Матюки, що для худоби,
Дістаються всі мені.
Для домашніх я «скотина»,
То «кнурем» шельмують.
А оскільки не людина,
То в хліві ночую.
Петро каже: Не нудьгую
З жінкою, щодо гризні,
Бо начальником працює,
Тож не солодко й мені.
В кабінет запрошує,
Надуває щоки
Й догану оголошує
З занесенням під око.
Виховує качалкою,
А часом макогоном,
Нерідко сковорідкою –
Все, каже, по закону.
Розкажи і ти, Миколо,
Ви обоє вчителі.
Мабуть, в вас усе, як в школі,
Без насилля взагалі.
Вип’ю, вчительці не шкодить.
В мене інша драма:
До скандалу як доходить,
То привозить маму.
Теша, здоровенна рама,
Корм на фермі роздає,
Отже, далі все, як з вами –
Добре справа й зліва б’є.
Питаються в батюшки,
Як жінкам годити,
Чи карає матушка,
Скільки це терпіти?
Каже батюшка: Брати,
Не прелюбодійте
Тут крути, а чи верти –
Завжди в міру пийте.
А ви, сестри, по закону
Не виходить з миром,
Краще бийте макогоном,
Тільки не кадилом.
Стара казка
на новий лад
Дід у море невід кинув,
Рибку золоту піймав,
Потекла із рота слина,
Він таке її сказав:
Знаєм казочку он ту
Більше сотні років.
В баночку тебе візьму,
Щоб була під боком.
Рибка дідові годила –
Вілла є й машини,
Баба враз помолоділа,
Дід – в соку мужчина.
Є що їсти, є що пити,
Від достатку все тріщить.
А потрібно щось зробити – Рибка в баночці блищить.
Але дідові все мало,
Захотілось свинства –
Рибка дівкою щоб стала,
Для прелюбодійства.
Рибка, ноги відростивши,
Утекла із банки,
Всі до моря прихопивши
Царські забаганки.
Серед ночі дід проснувся,
Від досади плаче.
До красуні потягнувся,
Щось не те він бачить:
Замість милої дівиці –
Спить стара дурепа,
Лиш у банці золотиться
Бабина щелепа.
Якщо з рибкою грішити –
Буде казка з інших слів:
Царство можна просвистіти
І лишитись без штанів.
Дуст нам
буде помічним
Медреформа для села – справа епохальна
Суть її доволі дивна, бо не лікувальна.
Захворієте – до вас лікар не приїде,
За реформою де-юре він вам не потрібен.
Втілять інновації, все по Інтернету,
Вам на мігах лікар впарить ліки і дієту.
Сервіс цей не безкоштовний, навіть не гадайте,
За пораду на рахунок гроші надсилайте.
А захочете в лікарню, викликаючи швидку,
Фельдшер з нею не приїде, їх скоротять мать-таку.
Санітари на машині заберуть із дому,
Вчеплять бірку на нозі, та й усе на тому.
А сімейний лікар вранці з поліцейським в парі,
Довідку про смерть напишуть – і кінець кошмарам.
До останнього пручайтесь, як в лікарню вас беруть,
По дорозі яма в ямі – ще не факт, що довезуть.
Не радійте, як в медзаклад ще живого дотрясуть,
Бо на профільну хворобу лікаря тут не знайдуть.
Купу грошей обійдеться лікар профільний для вас.
Можна було б на ці кошти поховати кілька раз.
За оперативні дії – ціни в кому заведуть.
Ангели не безкоштовно вас до раю віднесуть.
В райлікарню самотужки дуже закортіло –
Попередьте батюшку про псалми й кадило.
Бо як глянете в аптеках: ціни – це не жарти,
То кінець летальним буде завдяки інфаркту.
Є порада: дуст шукайте ще допоки ходите.
Гнид, що пишуть нам реформи, добре ним виводити.
Грипозні вихиляси
Лікар хлопця оглядає,
Невеселий його стан –
Скрізь синці, зубів немає,
Ніс, неначе баклажан.
- Ну й потрапив ти в халепу,
Мабуть, з дерева упав?
Хлопець каже: - Це від грипу
Я ускладнення дістав.
Погуляти мав охоту,
До заміжньої зайшов.
Чоловік прийшов з роботи,
А я в шафі кашельнув.
Депутату за дебати
Депутат на пса відкрив
Пащу - вараницю.
Пес за те його вкусив
Прямо за сідницю.
За людей, собак бездомних
Відплатив сміливий пес,
За реформи і закони,
І за вілли й мерседес.
Бабоньки переживають:
- Як же він ходитиме?
А як піде, то у Раді
Як же він сидітиме?
А дідусь: «Та не годиться
Мова ваша, річ у тім:
Депутату без сідниці
Думати не буде чим».
Ростислав Стріхар
