А є ще і «батько»

Прочитала в газеті розповідь «Хлопчика врятував пес приблуда». Такий милий Василько і такий гарний пес – Герой. Пес з людським почуттям милосердя. Всі провини падають на матір – Гальку. Згідна. Не гарно, зовсім не по-материнськи. Але народила. Не вбила! Та кожний кий має два кінці. Є ще і зворотна сторона медалі. А де ж «батько»?! Якщо його так можна назвати. Це хіба він?Це звір. Звір!!! І він не один, на жаль. Є таких багато, затремтів на мить і забув. Втік, підло, і вільно гуляє. Може, і сміється з тої мами – Галі. А вона від образи і опустилась на сходину.
А щоб він ніколи не почув того слова «тато»! Щоб йому назавжди і назовсім впало те, що робить його татом. Безсовісні. Де ваше мислення, мізки, гордість. Це ж дитина! ЇЇ потрібно пильнувати, годувати, ростити. Довго!
Мати. Вся відповідальність на неї. Бо вона, бачте, народила. Вона злочинниця. Бо вона мати.

Добре. Дитина, то мамина дитина. А мама то є дочка держави, села, громади. І ми всі разом якось зобов’язані турбуватись, виховувати, наглядати за такими людьми. Вникати в обставини, причини. А не підштовхувати. Та ж «чуйка» кругом. Всі про це знають і мовчать. І я теж боюся. Бо – «воно тобі треба?». А мене болить. Хоч в газету напишу. Хай читають. Може, хто відгукнеться, якщо теж болить. Здається Сухомлинський писав:
Викоренити – просто, зрозуміти – складніше.
Допомогти – це довга і терпляча справа.
Просто мама