Вклоняємось доземно вам!

Заметіль лягла на скроні,
а морщинки на чоло,
не забудемо ми ніколи
вашу ласку і тепло.
Той перший дзвінок,
що звав на урок
школу в осіннім цвіту,
тривогу, як нас вели мами в клас
і вас молоду-молоду.
Знову осінь прийшла на нашу землю: пахнуть айстри і жоржини, жовтіє і падає листя, у вирій відлітають птахи, до школи поспішають діти.
У цю пору року гордою ходою крокує до нас День вчителя.

Ступить він і на поріг нашої вчительки – мудрої, суворої, вимогливої, але справедливої Лідії Миколаївни Кушнір, яка зараз проживає в селі Червоний Кут Волочиського району.
Лідія Миколаївна народилася 28 травня 1931 року в селі Чернява Волочиського району в заможній селянській родині. Відмінно закінчивши Купільську середню школу, дівчина вступила до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту на факультет фізики і математики.
Після успішного закінчення інституту у 1955 році свою педагогічну діяльність розпочала в Михиринецькій середній школі.
Багато гарних, статних хлопців дарували свої симпатії молодій вчительці. Але доля послала їй красеня-вчителя Конона Наумовича Гулу, який працював вчителем іноземної мови в цій же школі. Відгуляли весілля. Через рік у молодого подружжя народилася донечка Валя, яка знала з малих років, що таке уроки, батьківські збори, бо вона росла в школі.

У 1961 році молодих вчителів було направлено у Великолазучинську школу, де працювали вони до 1988 року.
Із перших днів роботи у школі Канон Наумович був директором навчального закладу і пропрацював ним 26 років. А коли обирали його парторгом в колгоспі, посаду директора передавали Лідії Миколаївні.
Втіхою батьків була єдина донечка-красуня Валя. Відмінно закінчивши школу, Хмельницьке медичне училище та Київський медінститут, вона почала працювати дитячим лікарем у м. Києві.
Валентина Кононівна разом з Григорієм
Миколайовичем Гончаром мають гарну родину. Вони виростили та виховали прекрасних дітей, дочекалися онучка Льову.
Донька Лідія – це бабусин скарб. Коли народилася онучка, Лідія Миколаївна залишила на рік роботу і поїхала в Київ. Допомагати Валі доглядати за маленькою Лідою, бо Валя навчалася у медінституті. Великою радістю було і те, що маленьку онучку назвали Лідією, в честь бабусі.
Перебуваючи у Києві, Лідія Миколаївна давала уроки математики. І це мало великі результати.
Зараз онучка Лідія Григорівна, захистивши кандидатську дисертацію, є кандидатом медичних наук. Онук Андрій закінчив Академію МВД, працював слідчим у головному управлінні МВД м. Києва. Закінчив аспірантуру при Академії МВД.
Радує родину правнучок Лідії Миколаївни - Льова, який часто приїжджає до бабусі у село.
У 1988 році через сімейні обставини Конон Наумович та Лідія Миколаївна переїхали в с. Червоний Кут доглядати хворого брата.
Здається б жити і радіти кожному прожитому дню. Але 1 лютого 2003 року відійшов у вічність Конон Наумович і з цього часу проживає Лідія Миколаївна сама. Держить невеличке господарство, порається на городі. Виглядає дітей та онуків і в будні, і в свята. Так хочеться перемовитись хоч словечком, зазирнути в їх лагідні та ласкаві очі.
Діти часто поспішають до мами, хоча відстань із Києва до села неблизька. Як пташечки щебечуть вони на порозі і серце бабусі наповнюється теплом, бо засіяла вона свою ниву щедро, прожила життя яскраво, у праці, у творчому пошуку, у неспокої.
Дивиться Лідія Миколаївна на фотографії на стінах, переглядає грамоти. Кожна з них для неї – це історія. У неї їх близько десятка. Але особливо цінує грамоту Міністерства освіти України 1976 року. Згадує 1975, коли її портрет було занесено на Дошку пошани.
Ми, учні Лідії Миколаївни, досі згадуємо ті свята, вечори, що проводилися в школі, в сільському клубі сіл Малий Лазучин, Борщівка. Скільки енергії, ентузіазму було в неї! Завжди в її очах горів вогник, завжди була жадоба до перемоги. І вчительці це вдавалося.
- Перші місця в конкурсах завжди здобував її клас, - пригадує Галя Пейда.
- Шкільні роки у Великолазучинській школі залишилися в моїй пам’яті назавжди, каже Люба Бас. – Я теж вчитель. Тепер я розумію, скільки треба було зусиль, щоб крім уроків, які проводились на високому рівні й завжди мали хороші результати, Ліді Миколаївна завжди хотіла дати нам щось більше, нове та цікаве. Пригадую 8 клас. Гордістю нашої школи в ті роки був КІД ( клуб інтернаціональної дружби), який власним задумом створила Лідія Миколаївна. Я – президент цього клубу. О, як ми любили заняття клубу! Ми писали листи, складали посилки, клеїли альбоми, створювали композиції. Тепер через багато років, я стараюся в своїй роботі використовувати елементи досвіду Лідії Миколаївни.
- Пройшли роки, а мені здається, що ніби сьогодні Лідія Миколаївна пояснює мені завдання контрольної роботи, з якими я звертався, коли вже був студентом, - говорить Василь Рудик. - Згадую і Конона Наумовича, який теж допомагав з іноземної мови та креслення. Допомога, знання, які дали мені ці вчителі, дуже пригодилися в моєму житті, на моїй роботі. А ще хочу сказати про таблицю формул по фізиці «Перевір себе». Як нам було цікаво : коли правильно назвали формулу – загорялася електрична лампочка.
Хоч зморшки вкрили чоло, а роки побілили волосся, ви, дорога наша вчителько, залишаєтесь для нас такою, як в ті 80-і роки, коли ви заходили у 12 клас : мудрою, доброю, чуйною, привітною.
Шановна
Лідіє Миколаївно!
Ми, ваші учні, від щирого серця вітаємо вас з Днем вчителя!
Ми донині пам’ятаємо вашу людяність і чуйність, високу педагогічну майстерність. Щире спасибі вам за все!
Зичимо міцного здоров’я, сімейного затишку і тепла, душевного спокою. Хай Бог береже вас, щоб ми могли зустрітися з вами на вашому столітньому ювілеї.
Не спіши весна, оглянься літо,
У життя йде осінь золота.
Скільки передумано, прожито.
У вінки сплітаються літа.
Ваша осінь радує плодами,
учнями, онуками, дітьми,
добрими ділами і піснями,
буйним цвітом, щедрими людьми.
Дякуєм за душу незрадливу,
за науку, поміч, сміх.
Ви прийміть подяку нашу щиру,
ви, як сонце, зігрівали всіх.
З повагою та
вдячністю ваші учні
-