Ще одна трагедія, ще одна чорна біда. Після проведення ДНК-експертизи 9 вересня 2026-ого року було підтверджено загибель уродженця села Кузьминці — солдата, водія мінометного взводу Середи Юрія Вікторовича. Йому назавжди залишилося 43 роки.
Війна забирає найцінніше — людські життя. За кожним загиблим — не просто військове звання, посада чи дата. За кожним - цілий світ: родина, яка чекала; друзі, які пам’ятатимуть; дім, до якого хотілося повернутися; мрії, які вже ніколи не здійсняться. Юрій Вікторович Середа родом із Кузьминець був одним із тих українців, які у найважчий для Батьківщини час стали на її захист. Він боронив не лише територію на карті, а захищав свій дім, свою землю, своїх близьких, право кожного з нас жити вільно на своїй Батьківщині. І за це заплатив найвищу ціну - власним життям.
Народився Юрій Середа 11 вересня 1980-ого року в родині Раїси Савівни та Віктора Івановича Середи в Кузьминцях. Навчався в Кузьминецькій ЗОШ І-ІІ ступенів. Вчителі та школярі запам’ятали його як дуже спокійного, доброго, слухняного, відповідального хлопця. Повну загальну середню освіту здобув у Поляхівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Працював у селі у місцевому господарстві, відслужив строкову службу.
Знайшов свою половинку – хорошу дівчину Світлану з сусідньої Христівки. Стали жити-розживатися у місті Ізяслав, народилися діти Анатолій та Вікторія. Юрій працював у будівельній сфері, і в Києві, в інших містах України. Останнім його об’єктом стало будівництво ЦНАПу у Теофіполі.
Як почалося повномасштабне вторгнення, вступив у місцеву тероборону. А літом був мобілізований, служив у 56-ому окремому стрілецькому батальйоні.
30 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, загинув поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. Юрій віддав своє життя, захищаючи Україну, її свободу, незалежність та право кожного з нас жити на своїй землі. Майже три роки Раїса Савівна, дружина Світлана, син Анатолій, донечка Вікторія жили в тривожному, болісному чеканні, надіялися на диво. Кожний день був сповнений молитви та чекання. Та підтвердилося найстрашніше – Юрій загинув, залишившись вірним військовій присязі та Україні.
17 вересня Ізяславська громада попрощалася із загиблим Героєм. Його остання земна дорога була вкрита квітами, лунало тужливе «Плине кача». Прощання біля рідного дому, прощання на центральній площі Ізяслава, спільна молитва за захисником…
Юрій Вікторович Середа — наш мужній воїн, один із тих, завдяки кому Україна продовжує триматися. Пам’ять про нього має жити далі у серцях рідних, друзів, земляків і всіх, хто розуміє справжню ціну свободи.
Вічна слава Герою!
А.Джус
