Це про Івана Івановича Гуля з Лідихівки, старшого солдата 15-ого мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон» Державної Прикордонної Служби України. Прослужив три з половиною роки водієм, був мобілізований, коли йому йшов 57-ий рік. Хоч мав вже проблеми із зором, нічого не придумував, знав, що комусь таки  треба йти та боронити рідну землю. На своїй заставі – найстарший, тож ще в навчальному центрі старшина жартома дав йому позивний «Малюк». Та заслужив на визнання та повагу, бо ж  досвідчений водій, все життя шоферував, сумлінний та відповідальний, а ще кмітливий та спритний, вміє все робити. І от 21 травня йому виповнюється 60 років.

Якраз напередодні, коли ми зустрілися, добував вдома відпустку, і хоч тут тиша та спокій, душа його була там, на його заставі на Сумщині, коло Шостки.

• Там мої хлопці, порівняно зі мною – хлоп’ята, моїм командирам по 23-24 років, - тремтять на його очах зрадливі сльози, - а війна – це не краса, це страхіття, це смерть. І коли ти виїжджаєш на завдання, ти не знаєш, що по тобі вдарить – чи артилерійський снаряд чи ЗРК, чи уламок керованої бомби, чи вполює тебе «шахед» та скине вибухівку. І ніде там нема безпечного місця, чи ти на позиції, чи на «хаті», чи будуєш та маскуєш бліндаж, чи риєш протитанковий рів. І  треба виконати завдання, і вберегти техніку, і своє життя. Щодня заходжу у смартфон у нашу групу, читаю накази, рветься моя душа. Бо в критичних ситуаціях завжди треба знайти правильне рішення, не піддаватися паніці, зберігати самовладання. Тож досвід дуже багато важить.

А за три з половиною роки служби довелося  Івану Івановичу чимало пережити, побачити, навчитися нового. Ще під час перебування в навчальному центрі на Львівщині оволодів знаннями з експлуатації реактивних систем залпового вогню, навчився надавати першу домедичну допомогу, показав найкращий результат зі стрільби. Далі 9 місяців був на Харківщині, визволяв окуповані території, Ізюм, Вовчанськ. На вантажівці «Вольво» шведського виробництва підвозив снаряди, БК, воду, продукти, все необхідне  артилеристам та піхотинцям. Це дуже потужна, надійна, проста в керуванні машина, важить 13,5 тонн. Але як вже застрягне в болоті, треба її відкопати лопатою. Або витягнути танком. А орки ж постійно стріляють. Всяке було. Після, вже як учасник бойових дій,  перебував на ротації на ПМД на Хмельниччині, а з грудня 2024-ого по червень 2025-ого року виконував бойові завдання поблизу Сум, а далі і по сьогодні – коло Шостки. В зоні бойових дій зробив 80 виїздів, це високий результат. Тож до Дня прикордонника у травні 2025-ого року був нагороджений почесною відзнакою ДПСУ, медаллю «Відмінний прикордонник». З серпня 2024-ого року поруч з ним, на сусідній заставі водієм служить його син, молодший сержант Андрій Гуль.  Потрапив туди через систему рекрутингу, добре, що вона діє, тепер боєць може вибрати собі підрозділ та спеціальність. 

• Знову хочу повторити: на війні все залежить від командирів, - продовжує,- і мені дуже повезло, що в нашому підрозділі, на нашій заставі хороші командири, зовсім молоді хлопці, пару років після академії. Бо вони переживають за кожного бійця, не віддають тупих наказів, радяться з нами, як краще поступити в тій чи іншій ситуації. І в нас ще не було жодного загиблого, а лише поранені, та всі виздоровіли. Я ж так і не одягаю бронежилет, бо він заважає мені управляти автомобілем, хоч мій командир зі мною свариться. Дав я собі такий заговір – вижити, щось зробити для перемоги. А коли вона буде? Не знаю, ми тут просто робимо свою роботу, бо нас тут не буде – не буде України. В нас є забезпечення, є зброя, продукти, техніка. Тільки нам треба її ремонтувати, шукати запчастини. Треба і будівельні матеріали для будівництва укріплень, позицій та бліндажів. Тож і самі скидаємося, і звертаємося до волонтерів. Я знову хочу подякувати моїм землякам, моїм надійним друзям, які ще ніколи не відмовили у допомозі, підтримали наш «Сталевий кордон». Це голова правління Благодійного фонду «На благо України» Вадим Лейві, виконавчий директор ТОВ «Україна-2001» Олександр Камінський. Вже кілька разів виділяли та відправляли «новою поштою» необхідні запчастини та матеріали для ремонту автотранспорту. Також дякую своєму другу, інженеру відділку ТОВ «Україна-2001» Юрію Сторожуку, колишньому керівнику відділку ТОВ «Україна-2001» Олегу Січкарю за будівельну плівку, цвяхи, молотки, скоби, надіслали все це нам, таке вкрай необхідне у грудні 2025 року. Дякую моєму хорошому другу, волонтеру із-Заруддя Володимиру Яцюку, часто телефонує, підтримує мене. 

Отож, з одного боку, свій обов’язок перед Вітчизною відмінний прикордонник Іван Іванович Гуль («Малюк») вже виконав, з іншого боку, написав рапорт про укладення контракту. Адже хоче продовжувати служити, бути поруч з сином Андрієм. Як вирішить командування, так і буде. Але фронт тримається, на таких, як він – мотивованих, мужніх, досвідчених, вмілих, випробуваних, сильних та стійких.

Галина Тебенько