Кожна парафія має свою історію, але справжньою вона стає тоді, коли в неї вплітаються долі людей. Сьогодні, 14 січня,  громади сіл Волиці, Волиці-Польової та Кузьминець проводжають свого настоятеля, отця Андріяна Яворського, на нове місце служіння. Це момент вдячності за пройдений шлях, який ми зафіксували у підсумковому інтерв’ю, опираючись на питання про покликання, виклики та духовну спадщину.

Початок шляху та покликання

Яворський Андріан Степанович народився 26 лютого 1999 р. у с. Волиця Жовківського р-ну Львівської області. Навчався у Львівській православній богословській академії (2016-2022 рр.), отримав ступінь магістра “Богослів’я”. Протягом 2020-2022 рр. з благословіння митрополита Львівського і Сокальського Димитрія працював дячком у с. Волиця Жовківського р-ну. 9 жовтня 2022 р. рукоположений митрополитом Димитрієм в сан диякона, а 10 вересня 2023 р. в сан священника. 15 жовтня 2023 р. представлений в парафіях Волиці та Кузьминець Теофіпольської територіальної громади, як настоятель.

Шлях отця Андріяна до вівтаря був свідомим вибором. Отримавши духовну освіту та досвід клірика він приніс до нашої громади глибину богослужбової традиції та щире прагнення служити людям. Отець Андріян розповідає, що виховувався у релігійній родині, проте вибір стати священником був його особистим та свідомим рішенням. Він відчував цей потяг ще з юнацьких років, розуміючи, що хоче присвятити життя служінню Богові та людям.

В юні роки значний вплив мали дядько-священник та місцевий настоятель, а під час навчання в семінарії значний вплив на нього мав о. Кипріян. Головна порада, яку він виніс: «Бути передусім людиною». Наставники вчили, що священник не має стояти «над» людьми, а має бути серед них, розділяючи їхні радості та болі.

Перша служба. Пам’ятає її дуже чітко. Це було поєднання великої відповідальності та трепету (страху божого). Найбільшим було відчуття того, що ти тепер є посередником між Богом і громадою, що вимагає величезної внутрішньої зібраності.

Служіння на парафіях

Прибувши у Волицю, отець Андріян був приємно вражений відкритістю та щирістю людей. Храм здався йому «намоленим» і затишним, але найбільше зачепило бажання громади мати свою українську церкву.

Своїм головним досягненням він вважає не стільки господарські справи, скільки єдність громади. Те, що люди змогли спокійно, з молитвою на вустах перейти до Православної Церкви України, згуртуватися та відчути себе господарями у своєму храмі.

Духовне батьківство та стосунки з людьми

Отець зазначає, що навчився від парафіян впевненості. Він каже, що священник зростає разом із паствою: люди своєю вірою часто підтримували його.

У часи війни та особистих трагедій він не шукав складних богословських формул. Його метод ‒ бути поруч і слухати. Він наголошує, що іноді мовчазна присутність і спільна молитва дають більше сили, ніж довгі проповіді.

У розмові отець піднімає важливу тему переосмислення молитви під час війни. Він зауважує, що молитва ‒ це не просто прохання про допомогу, а джерело внутрішнього ресурсу. Це розмова, яка дає спокій розуму та силу рукам. Однак віра, на думку отця, обов’язково має підкріплюватися діями. «Молитва дає нам силу діяти, а наші дії стають живою молитвою», ‒ підкреслює він.

За час його перебування церква стала справжнім центром єднання. Вона стала місцем, де люди не лише моляться, а й обговорюють важливі справи громади, займаються волонтерством та підтримують один одного.

«Вузол життя»: зв’язок із минулим

Отець Андріян виявив неабияку повагу до історичного минулого нашого села. Під час наших зустрічей він завжди цікавився результатами досліджень метричних книг та архівних документів. Для нього було важливо знати імена тих, хто молився в цих стінах сто років тому. Своїм служінням він ніби «зшив» розірвану нитку часу, ставши гідним наступником шарлаївських пастирів минулого. Завжди відгукувався на прохання та приходив на допомогу. За його підтримки у 2025 р. на світ з’явилися дві книги «Вузол життя. Метричні книги села Шарлаївки (Волиці) Хмельницької області», до яких отець писав передмови.

Переведення та майбутнє

Уже цієї неділі отець відправить першу літургію як настоятель парафії Симеона Стовпника у селі Суходоли Волинської області. Отець Адріян залишає парафії з сумом у серці, але з миром у душі. Найважче залишати людей, до яких «прикипів» душею. З собою забере вдячність за досвід і теплоту зустрічей.

Дорогий отче Андріяне! Громади наших сіл дякують Вам за терпіння, мудрість і тепло Вашого серця. Ми розуміємо, що Ваша місія тепер продовжується на новому місці, але пам’ять про Ваше служіння тут закарбована не лише на папері нашого часопису, а й у душах людей.

Нехай Господь зміцнює Ваші сили на новій ниві, а Покров Божої Матері завжди буде над Вами!

Вадим Яблонський,

член Національної спілки краєзнавців

України, науковий співробітник Центру

дослідження історії Поділля Інституту історії

України НАНУ при КПНУ ім. І. Огієнка