У суботу, 22 березня, Теофіпольщина провела в останню дорогу ще одного мужнього захисника Вітчизни – Івана Миколайовича Нікуліна зі Святця. Ще одна незмірна, непоправна втрата для нашої громади, для родини. Бо йшов бійцеві лише 51-ий рік, міг би ще жити та жити, трудитися для своєї сім’ї, для країни. Якби не ця страхітлива війна…
Народився загиблий Герой в Михнівці 6 жовтня 1974 році, закінчив Михнівську восьмирічну школу, Теофіпольське СПТУ-34, отримав права тракториста-машиніста і шофера. Після цього працював у місцевому господарстві помічником комбайнера у свого батька, а трохи згодом комбайнером і трактористом.
Восени 1992 року був призваний на строкову службу , проходив її у Новоград-Волинському, в танкових військах. За сумлінну службу був нагороджений грамотами, подяки за виховання сина отримували і батьки. Як ще не було йому 20 років, помер батько, тож зі служби повернувся додому, треба було підтримувати матір. Знову став працювати в місцевому колгоспі механізатором, в ковбасному цеху.
У 1998 році одружився, переїхав до Людмили у Святець. Працював в бригаді електриків в ТОВ «Святець», з дружиною ростили сина Владислава. Жив, надіявся, як і всі прості люди, на краще. Був дуже трудящим, сумлінно працював на роботі і вдома, ще ж завжди допомагав сусідам, знайомим, друзям, не відмовив нікому, хто просив про допомогу. Дуже радів, коли Владислав вступив До Тернопільського Національного Університету, був дуже хорошим хрещеним батьком для похресника Ромчика, був надійним кумом та другом.
9 березня 2023 року був мобілізований. Не вагаючись, пішов захищати Вітчизну. Під час виконання бойового завдання під Куп’янськом, отримав контузію, був нагороджений медаллю «За відвагу», отримав посвідчення «Учасник бойових дій». За те, що сам утримав бойову позицію, виніс пораненого побратима з поля бою, був нагороджений відпусткою тривалістю 21 день, десять з яких з сім’єю перебував на безкоштовному відпочинку в Буковелі. А той поранений хлопець називав його хрещеним батьком. Бо якщо людина добра, то доброта скрізь проявиться. От ще як жили на хаті під Куп’янськом, прибилося до них цуценя. І так він його полюбив! Як пішли на завдання, був прильот, хату розбили. Як повернулися, поселилися в другій хаті, то пішли подивитися, може, що вціліло. Каструльку знайшли, ще дещо, а Іван Миколайович знайшов песика, причаївся той під шматком шиферу. І хлопці одразу сказали – буде зватися Нікулін!
Чекала, сподівалася родина, що повернеться живим-здоровим, з перемогою. Та 15 березня, проявивши мужність та стійкість, будучи вірним військовій присязі, внаслідок ворожого обстрілу загинув. 22 березня на щиті повернувся у Святець, де прожив 26 років. Поховали Івана Миколайовича Нікуліна, загиблого захисника Вітчизни, на сільському цвинтарі на алеї Героїв з усіма військовими почестями.
В невтішному горі залишилася дружина Людмила Сергіївна, син Владислав, якому 15 квітня має виповнитися 20 років, родичі, племінники, друзі, куми, шестирічний похресник Ромчик. Бо всіх їх він дуже любив. Щиро сумують, не забудуть, будуть пам’ятати, ніколи не пробачать вбивцям.
Розказала Людмила Сергіївна, що телефонував чоловіків побратим, розказував, що Нікулін дуже сумує, сидить коло його ліжка, не їсть, завиває. І тваринка має душу, сумує за такою доброю людиною.
Вічна слава загиблим Героям!
А.Джус
