Вже минуло дев’ять днів, як покинув цей білий світ наш дорогий син, брат Руслан Анатолійович Собко зі Святця. Не можемо ми прийти в себе, змиритися, заспокоїтися. Бо назавжди втратили ми свою рідну кровинку – добру, вразливу, милосердну, лагідну людину. Якби не ця страхітлива війна!
Народився наш Руслан 14 вересня 1987 року. Дуже я його шкодувала, був дуже спокійний, тож переживала, як простелиться його стежинка у житті. Та закінчив школу, працював у Хмельницькому, мав багато друзів. Просила я в Бога, щоб послав йому добру долю, одружився. Якби не ця кривава війна!

Мобілізували Руслана 7 листопада 2022 року, служив у роті охорони 8-ого відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Та з лютого 2023 року служив у військовій частині А- 4267, виконував бойові завдання у Донецькій області. Знаю, що було йому важко, бо не кожна людина може стріляти та вбивати. Не кожна людина може таке витримати. Є така, що курки не заріже.
Помер наш Руслан 14 лютого 2025 року. Стало вдома йому зле, викликали «швидку», довезли до Теофіполя… Обірвався в нього легеневий тромб.
Болить, гірко плаче моя душа. Якби не ця війна, ще б йому жити та жити!
Приходимо на його могилу, тріпоче вітер синьо-жовтий прапор. Спочивай з миром, дорогий сину та брате! Молимося за упокій твоєї невинної душі.
У скорботі, у вічному горі мама Надія Петрівна, вітчим Сергій, сестра Юлія з сім’єю, рідні, друзі