Це про ще одну учасницю волонтерської групи Галини Лепетун з Колок, Галину Хитрун. Серед цих невтомних господинь-подруг вона наймолодша, її тридцять років. Та старші жінки ставляться до неї не лише як до доньки, з любов’ю, а й пошаною. Адже сучасна, все знає, добре розбирається у смартфоні.
Родом Галинка із Западинець на Красилівщині, а в Колках у невістках. Вже й дітки підросли, Сергійкові вже буде тринадцять років, а Софійці буде десять. То її найбільше щастя. Вчаться у Волиця-Полівському ліцеї, щоранку, як любляча мама, збирає їх до школи, а з обіду зустрічає. Постійної роботи не має, трохи була на грибах у селищі цукрового заводу. Було там непогано, але ж зранку до вечора. А як минулого літа треба було заробити гроші, аби зібрати дітей до школи, довелося сапати буряки у місцевому відділку ТОВ «Україна-2001». У жахливу спеку, хоч це шкодить її здоров’ю, та справилася. Гроші заробила, все, що треба, купила. Має сильний характер, перед труднощами не пасує, у відчай не впадає. А просто бореться, бо все в неї має бути добре. І так є, і так буде.
Чому я тут, - каже, - адже на кожне відправлення йде по кілька днів, це час, це праця, це втома. Але ми це робимо. Чому я це роблю: коли там, на війні, хлопці, ще молодші за мене, йдуть на щтурми, в окопах утримують позиції; і коли вони всі там стоять за нас, за кожного з нас; хочеться, щоб хоч на краплинку вони відчули домашнє тепло, відчули, що про них хтось піклується, покуштували смачні домашні страви. Коли все приготуємо, порозкладаємо, відвеземо на «Нову пошту» і відправимо, хоч це теж час і клопоти. Але це вже крапка у цьому ланцюжку. Тоді трохи передишки, чекаємо фотозвітів, повідомлень від наших хлопців. Дуже радіємо, що таки цю краплинку домашнього тепла ми їм подарували. І знову починаємо робити. Ще ж ми не раз проводили та проводимо благодійні ярмарки, зібрані кошти спрямовуємо на підтримку Збройних Сил України, на закупівлю сировини, продуктів, посуду, всього, щоб знову готувати. Мені дуже приємно, що я серед таких хороших, працьовитих, наполегливих людей. Що я серед однодумців, що разом ми вкладаємо свій внесок у перемогу.
А ще ділиться Галинка ось такими враженнями: коли їде у справах додому чи у Хмельницький, ніколи не минає у центрі Красилова групу дітей, які збирають кошти на підтримку ЗСУ. І це не просто благодійний збір; дітки співають, пропонують власноруч виготовлені іграшки, обереги. Тож ніколи їх не минає, обов’язково щось купує, чи просто кидає гроші у скриньку.
Якщо ми всі, від малого до старого, - каже наостанок, - будемо щось робити задля перемоги, то вона таки буде. Щоб більше ніколи не було війни, щоб наші діти жили в мирі, в добрі, в радості, і щасті. Щоб була Україна, щоб були ми, щоб було життя.
Галина Тебенько
