Не будьте байдужі, народи.
Війні потурати негоже.
Бо то чорна біда, то пекуча сльоза,
Миру станьмо усі на сторожі
Станьмо стіною до єдиного бою.
Скрутім роги врагу, зупинім сатану.
Міцний Мир зупинімо дружбою.
Не спім, українці, навіть не дрімаймо,
Надійну підмогу захисникам нашим даймо.
Підтримаймо їх
В цю лихую годину.
Вбережім Україну,
Нашу славну, єдину.
Усі, хто чим може,
Навіть якусь дрібницю,
У тяжкім бою – усе знадобиться.
Поможім нашим дітям,
Вони ж бо – герої.
Перемоги нам треба у цім тяжкім двобої.
І ми переможем, бо Правда за нами.
І всі мирні люди також із нами.
Утям же, вражисько,що смерть твоя близько.
Бо на чорній дорозі
Тобі уже – слизько.
Сини повернуться живими
За сина поминки справляли.
Зійшлося майже все село.
Кутя. виноград й горіхи.
І маку, й меду в ній було ,
Бо то було на Різдво.
Повеселитися б родині.
Та смуток в хату враз зайшов.
Пішов синок на московщину.
Назад уже він не прийшов.
Його привезли в домовині.
У супроводі побратимів.
Промови, почесті, всього.
Та тільки мами не було.
Злягла згорьована у ліжко.
Вставай, матусю, не сумуй,
Синочок твій, то є – герой.
Дитя твоє, то є колиска.
України вільної намисто.
Бо перемога, Боже, зовсім близько.
А ми поклонимось героям низько.
Він патріот є України,
Не він один, а й побратими.
Стали стіною до загину
І зупинили ту скотину.
Та ще дадуть і по зубах,
Бо на врага чекає повний крах.
Сконає лютая скотина,
Бо то є демон – не людина.
Чого прийшов? Чого вчепився?
На гак щоб погань зачепився!
І на гаку щоб мухи з’їли.
Ніхто не знав де і поділи.
Й сини повернуться живими.
Живими й їхні побратими.
І ми зустрінем їх поклоном
І найміцнішим самогоном.
Галина Журба, село Новоставці
