Триває кривава, жорстока війна. Небайдужі люди, земляки військових, намагаються, як можуть, підтримати наших героїчних захисників. Бо їм потрібно все – і продукти довготривалого зберігання, і продукти на скиди, і засоби гігієни, і шкарпетки, і хімічні грілки, і газові балончики, і маскувальні сітки, не кажучи вже про автомобілі, дрони, детектори дронів, інше спеціальне обладнання. Бо війна – є війна, тут щойно воно є, а тут миттєво його розбили, спалили.
Тож наша розповідь про те, як нещодавно у Теофіполі такі небайдужі люди підтримали командира взводу одного з підрозділів інженерних військ лейтенанта Василя Бондаря та його побратимів. Про цього молодого хлопця, про його неймовірну маму, бойового медика з 24-оїОМБр, учасницю бойових дій, а тепер інструктора відділення рекрутингу та комплектування у відділі Кременецького РТЦК у місті Ланівці Оксану Бондар ми писали у нашій газеті з нагоди Дня захисника та захисниці 2025-ого року.
Васюта (так кажуть на нього вдома) закінчив Кам’янець-Подільський військовий ліцей з посиленою фізичною підготовкою, Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, з липня 2025-ого року призначений командиром взводу інженерних військ на Миколаївсько-Херсонському напрямку.
Нещодавно перебував у відпустці, приходили з бабусею Іриною (мама ж весь час на роботі) в гості до її давньої подруги Варвари Миронової (жили колись поруч у багатоквартирному будинку, дружать і досі, їхня дружба щира та віддана). Йому 22 роки, змужнів, загартувався, що таке війна, вже знає, коли завдання треба виконати, а все кругом стріляє, вибухає, дрони дзичать, на великий жаль, є втрати. Але ворога треба вигнати з української землі!
Спитала Варвара Пилипівна, чи не треба сплетених килимків, десь постелити, сісти на них, треба ж якісь гостинці передати, бо за два дні мав повертатися назад. Тож плела два дні, плела і ще одна її подруга, колишня директорка Теофіпольської дитячої музичної школи Людмила Тихонівна Чернікова з селища цукрового заводу. Кожна сплела по 20 килимків, всіх вийшло аж 40!
Ще Варвара Пилипівна звернулася до своїх друзів за підтримкою, щоб закупити Васюті та його хлопцям печиво, каву, мівіну. Відгукнулися ті, в кому вона й не сумнівалася – Галина Сіверська, Надія Постернак, Микола Люлько, Катерина Панасюк, Таміла Дмитрієнко, Галина Постащук, Василь Волкотруб, Ольга Бровіна, Лідія Гуменюк, Антоніна Гаєвська.
А в неділю, 26 липня, на Васюту чекав ще один сюрприз. В Агенції місцевого розвитку група волонтерів на чолі з директоркою Лілією Архипович сплели для його підрозділу велику маскувальну сітку 6 на 9 метрів.
- Коли я спитала Васюту, - розказує Варвара Пилипівна, - чи треба сітку, він одразу погодився, зрадів, адже на передовій все треба маскувати. Тож він до нас прийшов, плів сітку, ми всі спілкувалися, він подарував нам прапор з підписами, шеврони. Хочу назвати всіх, хто цього дня долучився до цієї такої потрібної справи: це Лілія Архипович (завдяки їй наша група щонеділі працює), Олена Станчук, Тетяна Кравець, Марія Федун, Галина Постащук, Лідія Гуменюк, Андрій Сусь, Наталія Сагайдак, Олена Яремко, Галина Кравчук, Ольга Сіра, Лариса Домбровська. У всіх нас був такий гарний настрій, всі почували себе такими щасливими, це було якесь таке піднесення, така радість, що ми щось зробили, конкретно підтримали наших захисників.
Але це було ще не все. У понеділок, 27 липня, Васюту з Варварою Пилипівною запросили у Колки, де волонтерська група Людмили Бас наготувала домашні страви. Тож завантажили Васюті ящики півлітрових баночок з гречаною кашею з м’ясом, з горохом з м’ясом, консервовані кабачки, завакуумоване м’ясо, сало та сальтисон, цукор, а також посолене сало та дві упаковки туалетного паперу.
Був молодий командир зворушений та розчулений, щиро дякував цим невтомним волонтеркам, зовсім незнайомим йому людям.
У вівторок ранком Васюта з гостинцями виїхав на фронт. Хай Пресвята Богородиця огорне його з побратимами своїм покровом, хай гостинці небайдужих жителів Теофіпольської громади нагадують їм про домашнє тепло, про те, що про них пам’ятають, за них переживають, моляться, на них чекають.
Галина Тебенько
