Якби не ця страшна війна…Ніхто б не загинув, життя б ішло, кожний як міг, давав би собі раду. Але треба було, щоб на Україну, на українців випало таке жахливе випробування. Чи не щодня в українських селах та містах ховають загиблих воїнів, безмірне горе приходить у родини. Хай будуть навічно прокляті ті, хто розв’язав цю криваву, страхітливу війну!

Біда чорним крилом впала на сім’ю Бледюків з Волиці. 7 січня 2026-ого року під час проходження військової служби помер хороший господар, турботливий чоловік, люблячий батько та дідусь Олександр Миколайович Бледюк. Пекучий біль, розпач, невимовна печаль…Бо не стало дорогої, найріднішої людини.

Народився Олександр 12 листопада 1969 року у селі  Волиця. Закінчив школу, відслужив строкову службу. З дружиною Галиною створили сім’ю, народили та виростили дітей Марину та Василя, дочекалися трьох  онучків. Довгий час працював у місцевому господарстві СТОВ «Волиця», був дояром на молочно-товарній фермі, механізатором.

Був мобілізований 30 жовтня 2025 року. Та прослужив у лавах Збройних Сил України лише понад два місяці. Бо військова служба це не домашній затишок, це суворі навантаження та випробування. Але його смерть – це непоправна втрата не лише для родини, друзів, односельців, а й усієї громади, всієї України.

У середу, 14 січня, Теофіпольщина провела воїна Олександра Миколайовича Бледюка в останню земну дорогу. Спочатку траурний кортеж із домовиною воїна прибув до рідної домівки, далі панахиду відслужили в Святомихайлівському храмі Православної Церкви України села Волиця, востаннє цього дня її очолив  настоятель Андріян Яворський.

Поховали воїна на сільському цвинтарі з усіма військовими почестями.

Дирекція СТОВ «Волиця», рада ветеранської організації села Волиця висловлює щирі співчуття родині та сумує разом з всіма, хто знав Олександра, для кого він був дорогим.

Вічна йому пам’ять і шана!

А.Джус