Продовжуємо писати про чудових жінок-волонтерів з Колок, маленького мальовничого села, з якого 17 бійців пішли захищати Вітчизну. Тож наша розповідь про Галину Глабай, дружину захисника, господиню, яка попри велике домашнє хазяйство знаходить час приходити до магазину «Колки-Маркет» та готувати домашні страви для бійців.
От жили ми, - каже Галина Григорівна, - давали собі раду, трудилися, ростили дітей. Щоб щось мати, треба тяжко робити, з неба манна небесна нікому не падає. Города два гектари обробляємо, четверо корів тримаємо, є свині, птиця. Треба ж якось жити, дітей в люди вивести.. Ще ж я співала в «Колків’янці», а мій чоловік Василь також брав активну участь в художній самодіяльності сільського будинку культури, грав у сценках. Аж тут таке страхіття, війна…Ніхто ж не вірив, не сподівався. Що ми могли зробити: мали якось підтримувати Збройні Сили України. І як добре, що наша Галина Лепетун об’єднала навколо себе небайдужих людей, яким от просто не однаково, які за Україну. І так почалося, стали ми готувати, передавати домашні страви вантажами Гуманітарного штабу Теофіпольщини, а далі посилки бійцям посилати. Раділи ми всі, коли хлопці нам писали, висилали фото, дякували. Та в червні 2024 мобілізували і мого Василя. Тож війну я вже відчула зовсім інакше, ще гостріше. Робив він трактористом, кочегаром, як ще була у нас в селі початкова школа, а далі був кочегаром на свинокомплексі відділку ТОВ «Україна-2001» Та й вдома був господар, що там казати. Не ховався, бо треба йти, дітей захищати, землю нашу. Перед ним я ніколи не плакала, а так, що він не бачив, бо був би лихий. Казав мені: «Бережи себе та дітей». Рвалася моя душа, як, як всіх вберегти, і його вберегти! Після короткого навчання потрапив одразу на гарячий напрямок, коло Краматорська. Там же ж пекло, та й скрізь пекло. Та дивлюся на все з оптимізмом, беру себе в руки, розкисати не маю права, треба мені скрізь справитися - і вдома, і дівчатам допомогти. І ні про що погане не думаю, знаю, вірю, все буде добре; перемога буде; повернеться; будемо знову всі разом. От на старе Різдво, 7 січня, якраз на свій день народження, був у відпустці, вже йому 51 рік. Казав, що дуже нелегко, та треба вистояти.
Тож впоравшись вдома, час від часу, коли є велика робота, поспішає до подруг, робить все, що треба – ліпить вареники, пельмені, солить, перекручує сало, готує тушонку, смажить пиріжки, картопляники, біляші, котлети. І квасила огірки, помідори та капусту, і моркву по-корейському натирала.
Такі мої ці дівчата молодці, - усміхається, - те, що вони організували, те, що вони роблять це постійно, щотижня, а то й частіше, заслуговує на визнання та повагу. Все наготувати, поскладати, відправити, організувати збір коштів, продуктів, свиню заколоти та розробити…Дай, Боже, їм сили та здоров’я.
Тож знає, що буде і надалі у цьому гарному товаристві, буде вносити свій внесок до самої перемоги. А вона неодмінно буде, інакше й бути не може.
Галина Тебенько
