Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра — ви.
Л. Костенко
***
Ну що, народи, де гучні промови?
Так-так, вже чули ваші співчуття...
Цієї ночі ми не спали знову,
Нас розбудило всіх сирен виття.
А ви вночі нічого не боялись?
В підвали не ховались чи в метро?
А в нас земля від вибухів здригалась,
З усіх сторін палало та гуло.
Ви тихо спали, ми – всю ніч молились
І прислухались, що куди летить...
Ви просто фільмів жахів надивились,
А жахи в нас... Та вас це не болить.
Так, ми цінуєм вашу допомогу.
Та надто вже важкий цей хрест для нас.
Чортяка всім страшні наставив роги, -
У вас ще, слава Богу, все гаразд.
Ви дивитесь крізь призму України
Кудись на схід: далеко ще чи ні?
Горить земля вкраїнська, наче сіно,
Живим щитом ми стали в цій війні.
Згасає день... Яка нас ніч чекає?
Збирається вже смерть до нас на бал?
А ти нам, світе, все ще співчуваєш?
Бо мати знов веде дитя в підвал...
#Інна_Крупяк, 24.03.2024 р.(світлина з мережі)
***
Ми парою додому прилетіли
Ми парою додому прилетіли,
До свого повернулися гнізда.
Душа від щастя ніжно тріпотіла,
Кохання в серці полум’ям горіло...
Як довго нас наш ясен виглядав!
Ми парою додому прилетіли.
Краї далекі теплі, та чужі,
Принадами нас звабити хотіли...
По-іншому там зорі мерехтіли,
Якісь сумні там неба вітражі.
Ми парою додому прилетіли,
Здолали шлях далекий та важкий.
Громи потужні в небі гуркотіли,
Вітри зламати крила не посміли,
Нас вабив-кликав край наш дорогий.
Ми парою додому прилетіли.
Бо справжня вірність – це як Божий дар.
Якби ж то люди так, як ми, уміли...
Якби ж то вони врешті-решт прозріли
І не шукали щастя вище хмар.
Ми парою додому прилетіли,
До свого повернулися гнізда.
Війна вогнем шаленим нас зустріла,
Та в нас є те, що додає нам сили, -
Де є любов, там не страшна біда.
Ми парою додому прилетіли,
Весну на крилах принесли у сад,
Щоб рідне небо щедро нам зоріло,
Аби душа від страху не тремтіла,
Щоб клекіт світ почув лелеченят.
#Інна_Крупяк, 22.03.2024 р.
