Рік та дев’ятий місяць триває ця страхітлива, жорстока війна. Ворог у рази переважає сили оборони, і в живій силі, і в техніці. Але наші доблесні, мужні Збройні Сили України захищають рідну землю, утримують позиції, проводять успішні контрнаступальні дії. Але щоб було, як би не допомога західних партнерів, що було б, якби в країні не розгорнувся потужний волонтерський рух?
Бо ж і до цього часу, коли покращилося постачання сучасної зброї, боєприпасів, військової техніки, спорядження, коли покращилося харчування, бійці зазначають: без волонтерів було б дуже скрутно. Бо ці люди безкорисливо, затрачаючи свій час, свої власні кошти, роблять добрі справи: організовують збір коштів на автомобілі, бо бійці мають бути мобільними, мають виконати бойове завдання та вберегти своє життя; організовують збір коштів на дрони, бо ця війна стає війною дронів, без них вже ніяк; організовують збір коштів на тепловізори, рації, повербанки, генератори, інше обладнання; зрештою на термобілизну та взуття, яке не промокає; організовують збір продуктів довготривалого зберігання та відвозять їх у військові частини, до бойових підрозділів на передову. Бо все це треба нашим військовим.
Тож розповідаємо про учасника бойових дій, волонтера з Підлісок Олександра Безощука, який з травня цього року організовує збір коштів на автомобілі, дрони та інше необхідне обладнання для бійців-земляків з Теофіпольської громади. Народився та виріс у Коров’єму, закінчив Коров’єнську ЗОШ І-ІІ ступенів, у Теофіпольському ПАПЛі здобув професію тракториста. У військах зв’язку відслужив строкову службу, працював пекарем на хлібопідприємствах – «Домашній хліб» та «Добрий хліб». Одружився, з дружиною Юлією купили хату в Підлісках. У 2015 році отримав повістку, не ховався, пішов, прослужив 15 місяців, став учасником АТО. Служив водієм у медичній роті 14 ОМБР. Після демобілізації знову працював у «Доброму хлібі», далі у торгівлі, в супермаркеті, охоронцем у ТОВ «Україна-2001».
– 26 лютого 2022 року я, як резервіст, – розказує Олександр, – пішов до 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, аби потрапити до своєї 14 бригади. Але мені запропонували вступити до роти охорони. Я погодився, через півтора місяця отримав наказ на відрядження у 24 бригаду імені короля Данила Галицького. Прослужив у бригаді три місяці, був на передовій на Луганщині, отримав невелике поранення. Звісно, це вже була не та війна, яка була з 2014 року, масштаби масованих обстрілів, смертей та руйнувань вражали. І нам треба перемогти, розбити ворога, повернутися на кордони 1991 року. У травні 2023 року був демобілізований за сімейними обставинами. І от в середині травня до мене звернувся син мого побратима Тимофій Франчук з 82-ої бригади з Малих Жеребок, просив знайти волонтерів, щоб організувати збір коштів на автомобіль. А я з проханням знайти таких волонтерів звернувся до депутата Хмельницької обласної ради Віктора Лебединського, знав, що він працює з благодійним фондом «Захистимо Хмельниччину». А він до мене і каже: « А ти не хочеш сам попробувати?» І я почав з того, що розмістив своє відеозвернення у тік-ток, закинув його у фейсбук, і за 16 днів мені на картку перекинули 60 тисяч гривень. А цей автомобіль разом з послугами доставки, оцінювача, страхівкою коштував 4,5 тисячі євро. Віктор Вікторович порадив мені йти до підприємців, я пішов, зібрав ще кілька тисяч. Оскільки не міг прозвітувати по зборах на мою картку, створив групу у телеграмі, тут я постійно показую звіти, пишу про майбутні збори. Далі я звернувся до волонтерського центру «Подих надії нації», отримав від цього фонду посвідчення на місяць. І от два тижні з цим посвідченням я їздив по базарах, стояв у Теофіполі, Базалії, Білогір’ї, Ямполі і зібрав ще 100 тисяч гривень. Тож за 28 днів зібрав 162 тисяч гривень на цей такий потрібний бійцям джип. Решту коштів додав Віктор Вікторович. Разом з батьком Тимофія, моїм побратимом Русланом Франчуком, та моїм племінником Романом ми доставили цей автомобіль, завантажений продуктами, які зібрали односельці бійця, на Запоріжжя.
Безперечно, для нього це був успіх. Люди побачили, що він працює чесно, прозоро, крім звітів по картці, на камеру знімає, коли рахує гроші з скриньки для пожертв, виставляє ці відео у своїх групах. Тож став працювати далі: для бійців-земляків з Хмельницького 8 полку спецпризначення зібрав 215 тисяч на придбання дрону МАВІК. Для збору розігрував ящики від американського гранотомета, тубуси від ворожого рективного вогнемета Шмель, прапор з підписами бійців. Зараз дозбирує кошти на придбання автомлобіля нашого земляка з Човгузова Володимира Коберника. До речі, долучився до цього і Теофіпольський ПАПЛ, надав 100 тисяч гривень, які ліцеїсти зібрали на благодійних ярмарках.
– Отож, за півроку, – продовжує Олександр, – завдяки добрим, небайдужим людям, переважно яких торкнулася війна, до того ж це прості люди,які живуть дуже скромно, вдалося зібрати кошти на 3 автомобілі, одного дрона, 5 радіостанцій «Моторола», 5 акумуляторів до них, 5 додаткових антен, бінокуляр нічного бачення WOLF, 4 комплекти форми для прикордонників. І я буду продовжувати це робити, бо запитів ще є багато. Душа моя чиста, роблю це абсолютно безкорисливо, підтримує мене в цьому Віктор Вікторович. Також хочу подякувати підприємцю з Теофіполя В’ячеславу Шведі, який завжди долучається до моїх зборів, а також його синові В’ячеславу, який у Польщі знаходить те, що нам потрібно. Ще хочу сказати таке: якщо хтось сумнівається, не довіряє волонтерам, ставайте і робіть це самі, знайдіть бригаду і збирайте кошти на її потреби. Бо війна ще буде йти.
Завдяки таким людям, як Олександр Безощук, в нашій країні формується культура благодійності, якої не було до 2022 року. Кожному треба засвоїти її принципи: не буває маленьких донатів, кожен внесок важливий; завжди є той, хто потребує допомоги – це не просто фінансова підтримка, це форма єднання та солідарності; робити маленькі внески, але регулярно, це не так важко, як спочатку здається; зробіть донат своєю звичкою; донат – це життєва необхідність.
Галина Тебенько
