І мене в сім’ї великій

В сім’ї вольній, новій...

Т. Шевченко

І воскресла Україна з вічної неволі.

Досить гніту! Досить рабства!

Розквітай на волі, наша слава Україна

В сім’ї вольній новій...

Нарешті ми, українці, дочекалися здійснення цих геніальних пророчих слів великого нашого мислителя Тараса Григоровича Шевченка.

Довгий, терном порослий, колючками посипаний, неволею оповитий, потом і сльозами скупаний, кровію густою политий був цей шлях. Був. А тепер:

«Розквітай же  наша ненько,

Мила Україно,

Як дівчина чорноброва,

Як в лузі калина»

Розквітай: житом-пшеницею, липою-м’ятою, синім чебрецем, щебетом ластівки, дитячим сміхом, козацькою славою, вольною волею. І щирою Божою молитвою на нашій рідній, мелодійній українській мові. Яку, як і Україну, пригнічували, забороняли «старші брати», кацапи. Та досить уже! Хай Боже слово приходить до нас зрозуміло, доступно, щиро. Щоб Слово Боже ми, українці, сприймали розумом, щоб воно осідало в серці, гріло душу.

Бог – один. Біблія – одна. Євангеліє – одне.

Ісус Христос, Пресвята Богородиця Марія, Свята Трійця, пророки, чудотворці – одні. Не міняються храми, церкви, ікони, врешті – свічки.

Ісус після воскресіння зіслав на своїх учнів-апостолів вогняні язики, щоб вони ішли по світу і проповідували вчення, Слово Боже різними мовами. То чому ми – українці, маючи древню державу-Україну, славну рідну мову, Богом дану, маємо молитися чужою, ворожою, підкорятися вбивцям? Досить. Слава Україні!

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

І так буде. Згинь же враже, чорний демон. Бо ти – не людина. Розтопися, людожере, як в небі хмарина.

І ніхто не турбував би «старшого брата». Ні його віросповідань, нічого його, якби злий ненаситний демон не захотів крові нашої: чистої, безневинної. Чого прийшов?! Чого хоче?! Землі нашої? Демоне, в тебе ж своєї неосяжні простори. Крові нашої? Що, вже висохла та, що проливалась століттями на нашій українській землі?

Скільки горя принесла нам Московія... Царизм. Революція. Війна. Колективізація. Розкуркулювання... «Вороги народу» – хто? Трударі?! Землероби?! Житосії?! Хлібодари?!

Самі ви, демони, безбожники. А скільки церков, храмів спалили... Священників з сім’ями вислали. (Особисто знаю родину Ціпановських з нашого села. Вислали в Грузію. Донедавна спілкувалися. З війною – загубилось...) Свічку з’їли, а тепер Богу молитесь? Скільки крові пролито?! Сибір українськими кістками встелений! Скільки душ погублено... Це по-Божому? І вам поклонятись?

Зупиніться. Покайтеся, московські демони. Покайтеся «МП». Заберіть своє дике військо, своїх безбожних душогубів з України.

Ваш паровоз  вже прилетів –

«Галик» ваша зупинка.

Тож повертайтеся назад,

Наступна бо – «Могилка».

Господи, Боже наш, Свята Трійця, Матінко Богородиця, пророки, чудотворці, великомученики, всі Святі небесні, допоможіть нам, українцям, очистити нашу землю, споконвічну, слов’янську, Тобою, Господи, через Андрія Первозванного благословенну, від злого ворога, від темних сил демона визволити. Георгій Переможець, силою твого списа чудотворного, допоможи знешкодити злого змія-людожера. Боже наш, Творець і Покровитель Всемогутній, припини цю страшну війну. БЛАГАЄМО.

Ми стільки років смиренно молилися єдино. І що нам приніс «МП»? Потоп, пожежі, пекло!!! Біду. Горе. Якщо ми згрішили, а товчуть, що нероздільні, то має понести покарання і Московія... Смерть ворогам.

Вітри ворожі  віють над нами.

Орди кацапські гидко повзуть,

На битву могутню  ми стали стіною –

Звірі російські  уже не пройдуть.

Тож підіймемо  тризуб наш гордий,

Символ єднання Руських князів,

За мир на Землі,  за Вкраїни свободу,

Піднімуться  з нами народи усі!

Галина Журба, село Новоставці