А спокій йому лише сниться

Читачам нашої газети, і не тільки їм, а й мешканцям нашої громади знайоме  прізвище цієї людини. Адже він  не лише талановитий журналіст, а й умілий поліграфіст, керівник колишньої друкарні та телерадіокомпанії «Теофіполь». Думаємо, ви здогадались, про кого йдеться – звісно ж, про невтомного творця медійної сфери та видавця Володимира Вікторовича Рубашевського з Теофіполя.

Прославив він себе і як упорядник,  редактор ряду книг відомих літераторів Подільського краю та України: Миколи Федунця – збірник поезій «Мереживо» і прози - «Без ретуші»; Миколи Мачківського – повість-есе «Кунча, ХХІ»; Івана Рибицького – вибрані поезії, переклади, проза, спогади «Стодоля». Доречно сказати, що друк  книги «Кунча, ХХІ» гарно подружив  автора  цього видання Миколу  Мачківського,  упорядника-редактора  Володимира Рубашевського і  керівника фермерського господарства «Кунчанський» Володимира Пицюка, бо ж  керівник агроформування  великою мірою фінансував вихід у світ «Стодолі» Івана Рибицького. Відчутно  сприяє  Володимир  Пицюк і нині багатьом іншим видавцям.

Підтримуючи  гарні зв’язки з  Хмельницькою обласною Національною спілкою письменників України, Володимир Вікторович організовує  творчі зустрічі митців друкованого слова з трудовими колективами  сільгосппідприємств,  заводів, у  культосвітніх закладах. Не стала колись винятком і Новоставецька загальноосвітня середня школа, де  письменників  Анатолія Ненцінського і Миколу Федунця радо прийняла заступник директора навчального закладу Євгенія  Кренціглова.

У 2022-ому році Володимир Рубашевський разом із своїм онуком Романом Романюком, тоді студентом Львівської «Політехніки», упорядкували й видали книгу «Відлуння афганських гір» - про миролюбних, відважних своїх земляків з Теофіпольщини.  Тут  були зібрані та підготовлені до друку  з іншими побратимами по перу розповіді, спогади, публікації газетних матеріалів різних років.

У  свій час він був був редактором багатотиражного видання «Тепловик», допомагав виходу багатотиражок сільгосппідприємств у Волиці та Теофіполі.

Володіє ця людина письменницьким даром: має  свою власну книгу – «Золоті гони, або Лідихівка хліборобська». Це повість-есе про українське село, його працьовитих людей -  вихідців з Лідихівки і Заруддя, їх трудову та ратну звитягу. Була вона присвячена 25-річчю Лідихівського виробничого кооперативу «Мир», яке очолював Володимир Романчук.

Нагадаємо, що це ми переповідаємо про члена Національної спілки журналістів  з 1980-ого року Володимира Рубашевського, який 22-ого жовтня відзначає своє 80-річчя. Тож побажаємо діячеві літературної ниви і надалі наповнювати атмосферу нашого журналістського життя добротою свого серця, майстерністю свого слова писати про життя, яке воно є, звеличувати людину  трудової і ратної звитяги.

Теплий відгук колись про Володимира Вікторовича залишив після себе член  Національної спілки письменників України,  редактор Білогірської районної газети «Радянське село», нині вже покійний Микола Мачківський. Зокрема, писав він про відповідального секретаря редакції . Тоді таку посаду обіймав наш ювіляр:

• Молодий хлопець, 1946-ого року народження, родом із Квітневого. Перед цим він проживав у Києві, де мешкали його родичі і працював у республіканському видавництві «Радянська Україна». Там набув чимало практичного досвіду. Отже, коли повернувся на Білогірщину та прийшов у редакцію, я радів такому помічникові. Тим більше, що він закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Писав гарні статті, нариси, замальовки. У колективі газети 1980-ого року став членом Спілки журналістів  Союзу РСР. Скажемо і  таке:  в той час вступити до цієї  Спілки було не так вже й легко,  і було  значним кроком у журналістську майстерність.

Згодом Володимира Рубашевського запросили у Теофіполь, де запропонували очолити районну друкарню. Тут він працював сім років, зробив капітальний ремонт приміщення, завдяки йому будівля стоїть і досі. А далі 5 років працював у редакції «Життя Теофіпольщини». Після цього йому доручили організувати районне телебачення, директором якого він був аж до виходу на пенсію. І скрізь він справлявся. Недарма ж творчий колектив телерадіокомпанії  «Теофіполь» в ті  вже далеченькі  роки був удостоєний  «Почесного диплома»  Хмельницької обласної ради.

Тож хай не міліє, друже, твоя літературна криниця, а потужні джерела наповнюють її свіжими водами. З роси та води, побратиме!

Андрій Рудюк, секретар первинної регіональної організації Національної спілки журналістів України Теофіпольщини і Білогірщини

Володимир Кобера, голова відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської  територіальної  громади