26 липня 2026-ого року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області загинув наш земляк, житель села Погорільці Ямпільської громади Ігор Валерійович Стасюк. Йому йшов 36-ий рік. Він віддав найдорожче – своє молоде життя за мир та спокій в рідній Україні.

Народився Ігор 3 січня 1991-ого року у місті Каховка в родині Галини Устимівни та Валерія Андрійовича Стасюків. Як було хлопчикові півтора року, молода сім’я переїхала в рідне село Погорільці тодішнього Білогірського району, треба було доглядати батьків.

• Ріс наш єдиний синочок допитливим, енергійним, - з болем розказує мама, - ми так тішилися, що він такий кмітливий, спритний, роботящий, дружелюбний. Скрізь він був першим, тато був шофером в колгоспі, тож бігав до нього, щоб навчитися їздити на машині. А як влітку діти вантажили тюки на ферму, то він їх найбільше навантажував. Закінчив  Воробіївську ЗОШ І-ІІ ступенів, а далі вивчився на будівельника в одному з Хмельницьких професійно-технічних училищ. Почав працювати, класти плитку, робити ремонти. Сталося так, що найбільше він виконував будівельні роботи на Теофіпольщині, знають тут його скрізь. От у Новоставцях поклав плитку-вишиванку коло пам’ятника Тарасу Шевченку, клав плитку у Теофіпольській багатопрофільній лікарні, Теофіпольському ліцеї № 2.  Не можу повірити, не можу змиритися, що його більше немає. З першою дружиною в Ігоря не склалося, але він дуже любив свого сина Станіслава, 12 серпня йому вже виповнилося 15 років.

Як почалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, Ігор Стасюк з його перших днів прийшов добровольцем до Білогірського відділу Шепетівського РТЦК та СП. Три роки та три місяці був на фронті, спочатку був Гостомель, далі Ізюм, Куп’янськ, Сумський напрямок. Отримав посвідчення «Учасник бойових дій». Демобілізувався, з дружиною Іриною з Теофіполя ростили синочка Давидка. Довелося Ігорю  пережити велике горе –28 квітня 2026-ого року передчасно від хвороби помер батько Валерій Андрійович.

• Так він гірко плакав на похороні, - продовжує Галина Устимівна, - так шкодував за батьком…Як щось відчував, що мені доведеться плакати за ним, скільки ще Бог пошле мені віку. Бо 6 травня дали йому повістку, після навчального центру був зарахований до 156-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Ну і, кинули їх на «гарячий» Краматорський напрямок. Я так чекала, молилася, щоб був живий! Молодий, гарний, майстер на всі руки, ще ж дуже не терпів несправедливості. Мала на нього тільки надії. Як мені тепер жити з таким горем?

Жорстока та несправедлива війна забирає кращих синів України. Не стало в мами прекрасного сина, в дружини Ірини  - надійного чоловіка, а в Давидка, якому лише один рік та сім місяців, люблячого тата.

Немає слів, аби полегшити біль цієї непоправної втрати. Сумуємо, розділяємо горе рідних, друзів, побратимів. Схиляємо голови у скорботі перед світлою пам’яттю загиблого  Героя.

 Поховають Ігоря Валерійовича Стасюка у Теофіполі на Алеї Героїв у п’ятницю, 14 серпня.

Вічна йому слава!

А.Джус