Теофіпольська громада втратила ще одного мужнього захисника Вітчизни. Невимовне горе, пекучий біль, гіркі сльози прийшли у родину, де Андрія чекали, молилися та вірили.

Народився Андрій Іванович Грищун 19 липня 1992 року у селі Василівка. Закінчив Борщівську початкову школу, далі навчався в Ординецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Як закінчив вісім класів, разом з бабусею, дідусем та молодшою сестричкою Оксаною переїхав на проживання у село Волиця. Тут закінчив 9-ий клас. Вчителі згадують про нього як про спокійного, доброго, справедливого учня. Далі продовжив навчання у Шепетівському професійному ліцеї, здобув спеціальність столяра.

Шукав свою стежину у житті, був на заробітках у Польщі, та вирішив будувати своє майбутнє у Хмельницькому. Працював на різних роботах, на будівництві, збирався створити свою сім’ю. Та його плани і надії перекреслила війна. Восени 2024 року був мобілізований. Пройшовши навчання у навчальному центрі у Львівській області, проходив службу на посаді командира розвідувального відділення розвідувального взводу 225-окремого штурмового батальйону.

З 28 грудня 2024-ого року Андрій вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у Курській області. Майже півтора року рідні надіялися, сподівалися на диво, до останнього вірили, що живий, що в полоні. Сестричка Оксана, яка проживає з сім’єю у Хмельницькому, постійно брала участь в акціях «Поверніть наших». Та нещодавно рідні отримали страшну звістку про підтвердження його загибелі.

Андрій був люблячим братом, онуком, племінником та дядечком, для друзів – надійним товаришем, який завжди був готовий підставити своє плече. Всі, хто його знав, запам’ятають його сильною, світлою людиною, з честю та гідністю.

Поховали Андрія Грищуна 7 травня у Волиці як Героя, з військовими почестями. Щирі співчуття бабусі Аллі Іванівні, дядечкові Сергієві, сестричці Оксані з сім’єю та всій родині.

Вічна пам’ять та слава загиблому Герою!

А.Джус