Таки правду кажуть люди, що в житті, як на довгій ниві. Коли ще все далеко попереду, коли є здоров’я та сила, коли легко робиться всяка робота, віриться, що так буде завжди. Але нічого вічного не буває. Час накладає на кожного з нас відбиток. Десь беруться хвороби, десь та сила дівається, і вже ти зовсім не такий, як був. А ще коли твоя єдина донька з сім’єю живе далеко…

Тож вже майже рік, як мною та чоловіком опікується соціальний працівник Ганна Миханчук. Ми добрі сусіди та родичі, але тепер її підтримку, її  турботу ми відчуваємо дуже сильно. Коли б я не звернулася з якимось проханням, одразу Ганнуся, як та дзиґа – вирішила, підвезла, підсобила. Бо така вже  спритна, енергійна та завзята.

В селі, всі як на долоні, всі про всіх все знають. Зросла Ганна у багатодітній сім’ї Ольги та Віктора Вербійчуків, була найменшою, дев’ятою дитиною. Тож дитинство було важким, рано помер батько, розкошів не було, виживали. З ранніх літ була привчена до праці, родина була дружною, разом з старшими братиками та сестричками допомагала мамі по хазяйству. Слава Богу, що послав її добру долю, чоловіка Олександра, доброго господаря, майстра на всі руки. Дають собі раду, ростять четверо дітей – Ганну, Артема, Даніка та Володю. Ганна вже навчається в Тернопільському професійному коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою, хлопчики -  школярі Шибенського ліцею. А що вже роботящі, як  вийдуть на город, то як ті мурашки, раз-раз – і все пороблять.

Та переплелося в родині Ганни червоне і чорне, довелося пережити велике горе – у юному віці трагічно загинули братики Володя та Вася. А тепер всі дуже переживають за брата В’ячеслава, три роки був на війні, що там довелося йому пережити, страшно уявити. Важко захворів, демобілізований, має першу групу інвалідності. Випала ж на наш вік така чорна біда, хай будуть прокляті ті безумці, хто почав цю криваву війну! І не видно їй кінця.

Наша ж Ганнуся заслуговує на добрі, найкращі слова, бо роботяща, сумлінна, співчутлива та милосердна. Хай береже її Бог!

Марія Шмигун, село Шибена