Не перестаю повторювати, що справжня сутність людини полягає у ставленні до домашніх тварин, особливо до бездомних, до собачок та котиків. До тих, яких просто викинули на вулицю, на смітник, підкинули на базар у Теофіполь, до тих, хто народився не в доброго, дбайливого господаря, а надворі, у хащах, десь в закинутих будівлях. Без людини, її любові, турботи, піклування їм не вижити.

Найбільша проблема - з собаками. Бо і не всі господарі контролюють народжуваність, і бездомні собачки розмножуються. Тож вони є скрізь -  і в Теофіполі, і в селищі цукрового заводу, та й чи не в кожному селі. І ніякий притулок не вирішить цю проблему, бо все залежить від кожного з нас – від нашого дотримання правил громадського співжиття, від нашої людяності.

Але наша сьогоднішня розповідь – про людину з великим, добрим серцем, жительку села Новоставці Оксану Ренську. Це маленька історія про людяність. Бо ми не в силі вплинути на вселенські проблеми, а зробити якусь добру справу тут, місці, можемо. Якщо захочемо.

Про нашу героїню: виросла у Новоставцях, закінчила школу, далі Хмельницьке педагогічне училище, філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Працювала у Хмельницькому, у 28 та 24 школах, вийшла заміж, народила двох дітей, ще одну вищу освіту – фінансову – здобула у Хмельницькому Національному Університеті. Трохи працювала в обласному казначействі. Та треба було ставити дітей на ноги, була на заробітках у Москві. Як почалося повномасштабне вторгнення, повернулася у Новоставці.

Отож, Оксана Леонідівна піклується про свою маму Ольгу Олександрівну, а також доглядає трьох собачок ( всі дівчатка – Мейсі, Марта та Кнопа) та п’ятеро котиків. Цієї холодної, морозної зими щодня пропалює у літній кухні, щоб їм було тепленько. Щодня прогулює своїх двох більших собачок. Її маршрут пролягає з вулиці Нової на західній околиці села до ставка, де старий зарослий садок, стара занедбана господарська будівля.

• Почалася ця історія більше трьох місців тому, - розказує,- гуляю я зі своїми Мейсі та Мартою, доходимо ми до цього садка, до цієї будівлі. Чую, щось там пищить. Заходжу, роззираюся, бачу в кутку щось ворушиться. Придивляюся, а там вісім маленьких песенят. Мама, видно, десь відбігла. Вертаюся я додому, варю кашу, беру миску і несу їм їсти. І так почалося щодня. Ще ж стало холодніше, наносила соломи, лахів, щоб вони не замерзли, вони вже почали дивитися. Через кілька днів в іншій кімнаті я знайшла нову партію – 9 песенят, а далі ще одну партію – четверо. Отож, всіх разом стало 21 песенят. Стала варити вже більшу каструлю каші. Коли я приходила, мами відбігали.  Але місяць тому їх не стало, я чула постріли, але хто це зробив, не знаю. Ці сирітки залишилися на мені. Я зробила їм першу прививку, проконсультувала мене відома у громаді зоозахисниця, неймовірна людина Лариса Якобчук, дуже їй вдячна. Далі я через соціальні мережі намагалася віддати цих гарненьких, веселих, здоровеньких собачок у добрі руки. І мені в деякій мірі це вдалося. Знайшлися такі люди у Білогір’ї, Погорільцях, Немиринцях, Кривовільці, Вовківцях. На сьогодні залишилося вісім песенят – сім дівчаток та один хлопчик. Їм вже по три, два і менше місяців. Дуже сподіваюся, що таки знайдуться ще небайдужі люди, які заберуть їх та будуть про них піклуватися. Бо раз вони не пропали, а вижили, то вони вже заслужили на своє  маленьке собаче щастя – щоб їх хтось любив, щоб вони були ситі, здорові, були в теплі. А вони віддячать тим людям своєю вірністю. Бачили б ви, які вони милі, як радіють, коли я приходжу! Кожне я беру на руки, грію за пазухою, розмовляю з ними. Нещодавно я ледве не потрапила в жахливе ДТП, аварія була неминучою. Те, що все якимись дивом обійшлося, було справжнім  Божим провидінням, бо що було б з ними, якби зі мною щось сталося?

Те, що люди повинні дбати про собак та котів, є частиною української народної мудрості. Подільська легенда гласить, що через безчинства  та гріховність  людей Ісус Христос злущував колоски від самої землі, залишаючи стебла порожніми. Матір Божа зупинила руку Сина і попросила залишити зерно бодай для пса і кота, бо вони невинні. Ісус змилувався і залишив колосок лише на самій верхівці. Саме тому злакові почали називати «Колосом Матері Божої». Згідно з легендою, собаки та коти є улюбленцями Бога, тому люди повинні про них дбати, адже живуть завдяки тому, що тварини "випросили" хліб у Бога. Ця притча вчить любові та поваги до домашніх тварин, підкреслюючи, що вони — члени сім'ї, які заслуговують на необхідний догляд. Тож ми усі маємо бути гідними наших мудрих предків!

Своїм вчинком, своїм милосердям, своєю людяністю Оксана Ренська вже заслужила на визнання та повагу. Якби таких людей, як вона, було більше!

Галина Тебенько