Чи ловили ви себе на думці, що події дитинства згадуються яскравіше, ніж ті, що трапилися тиждень чи місяць тому? Що часто, зайшовши в якусь кімнату, не можемо пригадати за чим прийшли, чи взявши в руки якусь річ, поринути в спогади і лише коли ніс вловить запах чогось пригорілого, згадати, про страву, яку хотілося приготувати… Чи у вас такого не буває??...
Дивна річ – пам’ять… лише покладеш якусь річ « щоб не забути де» як знаходиш, добре якщо через тиждень…
Раніше знала дні народження усіх колег, тепер забула і запитати соромно… Інколи Фейсбук підкаже, але жалко часу заходити туди часто…
Втрачаючи рідних, близьких, знайомих ми кажемо «вічна пам’ять»…Але чи буває вона вічною?
Напевне, щоб не стиралося минуле, потрібно згадувати… Згадуємо, зустрічаючись у сімейному чи дружньому колі, переглядаючи фотографії, відвідуючи зустрічі однокласників, однокурсників, могили рідних і бизьких… Особливо важко, але важливо, відвідувати Алею Надії, щоб помолитися про повернення, не дати собі забути тих, кого чекають рідні; Алею Слави, щоб пам’ятати, якою дорогою ціною платиться за наше спокійне тут життя, щоб не забути що іде війна… Страшна війна на знищення цілого народу, нації…
Тут пам’ять дуже важлива. У кожній громаді, старостаті, школі є місця пам’яті про тих, хто стримував ту ворожу навалу, захищав свою землю, свою сім’ю… і поповнив Небесне воїнство… Їх іменами називають вулиці, площі, створюються Пантеони Слави, державою видаються книги, де подані статистичні дані про кожного загиблого: народився… вчився… воював… загинув… Запроваджено Хвилину Пам’яті – кожного ранку о 9.00…
А якою людиною був кожен наш захисник – Герой? Про що він мріяв? Чим захоплювався? Що любив? Мало хто знає…
У Новоставецькому старостаті ми працюємо над створенням Книги Пам’яті старостату. Спілкуємося з батьками, сестрами, братами, однокласниками, сусідами, збираємо спогади, відгуки, газетні вирізки, робимо копії фотографій, нагородних документів. Та не у всіх залишилися батьки… Робота лише почалася. Не всі готові іти на контакт. Рани втрат болючі… Але це потрібно для пам’яті… Особливе прохання до рідних, однокласників, сусідів загиблих Героїв: коли взявши в руки якусь річ, чи фото, згадали ситуацію, чи випадок, запишіть на диктофон, на папір, бо забудеться… розкажіть комусь, хто це зможе записати, школяреві, який розповість про це у школі… Бо є ситуації, коли і згадати нема кому… батьки померли, рідні далеко… Прошу голів ветеранських організацій старостатів долучитися до цієї важливої справи. Давайте усі разом допоможемо пам’яті бути вічною!
Світлана Кислюк, в.о. голови Новоставецької сільської ветеранської організації
