Поки одні спостерігають за новинами і дають "корисні" поради, інші діють. Без гучних заяв і зайвого розголосу дві жінки щодня роблять те, що тримає тил, — допомагають, організовують, підтримують і не дозволяють байдужості взяти гору.
Про них уже не раз писали в газетах — і на це є вагомі причини. Вони допомагають нашим військовим із самого початку бойових дій, ще з 2014 року. Жительки села Рідка Ольга Самчук та Марія Мартинюк робили і продовжують робити все можливе для захисників нашої країни. Їхній волонтерський шлях триває вже понад десять років, і за цей час він став не просто справою життя, а внутрішньою потребою допомагати там, де це найбільше необхідно.
Та повернемося до самого початку, адже їхній шлях був далеко не таким легким, як могло здаватися на перший погляд. Усе завжди починається з малого. У цьому випадку — зі збору продуктів в одному із сусідніх сіл. Саме про це дізналася Марія, і тоді в її думках з’явилося просте, але болюче запитання: чому ж наше невеличке село обійшли стороною? Не вагаючись, вона звернулася до своєї подруги Ольги з коротким і рішучим запитанням: «Візьмемось?» У відповідь почула таке ж впевнене «Так».
Того ж дня жінки власноруч зробили просту коробку для збору коштів — майбутню скриньку допомоги для військових. Уже наступного дня, на Свято Святої Анни, після церковної служби, вони вирушили до Святого джерела, що розташоване на перехресті трьох сіл. Саме там кожен охочий міг покласти до скриньки стільки, скільки вважав за можливе. «Нам було трохи страшно й ніяково, адже ми робили це вперше, але бажання допомогти було сильнішим»,— з усмішкою згадує пані Ольга події більш ніж десятирічної давнини. Тоді їм вдалося зібрати трохи більше тисячі гривень — сума, яка на той час мала велике значення.
Згодом, у день Святого Пантелеймона, волонтерки вирішили піти від хати до хати, щоб зібрати ще бодай щось для наших захисників. Їх вели не гучні заклики, а щире бажання підтримати військових, які вже тоді перебували на лінії фронту. Після кількох таких невеликих зборів сума зросла, і постало нове запитання: куди передати кошти? Щоб вони справді дійшли до потрібних рук і не зникли, як це, на жаль, інколи трапляється.
З цією метою жінки звернулися до районної адміністрації. Там їм порадили звернутися до волонтера Сергія Мороза, який створив громадську організацію «Теофіпольщина. Патріот». І який згодом тривалий час підтримував з ними зв’язок та неодноразово допомагав. Волонтерська діяльність Ольги та Марії лише набирала обертів. Вони відвідували всі благодійні заходи, які проводилися в окрузі, а згодом і самі стали їх ініціаторами. Жінки не раз організовували благодійні ярмарки, плели маскувальні сітки, організовували збір продуктів харчування до яких активно долучалися місцеві мешканці. Особливо яскравою подією стало доброчинне святкування Івана Купала — масштабне, щире й надзвичайно тепле свято, про яке писали не в одній газеті та говорили не на одному телеканалі.
Також за їхньої ініціативи і підтримки було закладено «Дімин сад» — символічне й важливе місце пам’яті, закладене на честь загиблого воїна Дмитра Загороднього, який загинув 30 липня 2015 року від отриманих важких поранень. Дмитро мріяв за життя про власний сад, але не встиг цього зробити, тому саме так вирішили увіковічити його пам’ять. Таким чином в серпні 2016 року з'явився сад, у створенні, якого взяли участь місцеві жителі, знайомі, активісти та рідні Героя. Цей простір став не лише знаком шани, а й нагадуванням про ціну, яку Україна платить за свободу.
У 2017 році Марія змушена була тимчасово відійти від активної діяльності через стан здоров’я. Проте навіть це не стало остаточною крапкою. Сьогодні вони продовжують займатися благодійництвом. Пані Ольга організовує ярмарки, спільні колядки та інші заходи, до яких охоче долучаються місцева молодь і діти. Пані Марія, зі свого боку, випікає різні смаколики на благодійні ярмарки та за власною ініціативою в’яже для військових шкарпетки та пояси, самостійно закуповуючи все необхідне за власні кошти.
Осторонь не залишаються й інші мешканці нашого села. У нашому невеличкому Рідецькому магазині час від часу буквально кипить робота: тут виготовляють окопні свічки, плетуть маскувальні сітки, збирають смаколики та необхідні речі для наших захисників. Кожен допомагає, чим може, адже усі розуміють — навіть найменша допомога має велике значення на передовій.
Так, спільною працею, єдністю й небайдужістю наше село доводить: сила України — в людях. І поки в тилу є такі серця, які вірять, допомагають і пам’ятають, у наших захисників завжди буде надійна опора, а в України — майбутнє.
Марія Перипичай, студентка ІІІ курсу Київського університету культури, село Рідка
