Так гласить народна мудрість. І я вкотре пересвідчуюся у правдивості цього вислову, навіть тоді, коли мова заходить про "щасливе та безтурботне" життя у Європі, про "неперевершену медицину, медичне забезпечення та усе із цим пов"язане.
В наші дні система охорони здоров"я Австрії переживає не найкращий період. Великі дірки в бюджеті зумовлюють скорочення фінансування галузі, що, у свою чергу, позначається на кількості та якості надання відповідних послуг, тобто зменшення ліжок у лікарнях, закриття відділень чи об"єднання їх, відтік кадрів тощо. Нестача лікарів посилюється, а час очікування на встановлення діагнозу та лікування вимірюється місяцями.
Хто сьогодні в Австрії хоче обстежитися у вузькопрофільного спеціаліста, мусить запастись терпінням. На прийом у ортопеда потрібно буде чекати приблизно 4 місяці, щоб потрапити до дерматолога, орієнтуйтеся на 3 - 6 місяців, радіолог (МРТ) зможе прийняти не раніше, ніж через 2-3 місяці, зайти до кабінету невролога пощастить місяців через 5, залежить від місця проживання. Якщо ж ви людина заможна та маєте ще й приватну страхівку (вартість її залежить від багатьох чинників, а саме: віку (чим старші, тим дорожче; наявності захворювань; стажу/ тривалості страхування; кількості одночасно застрахованих членів сім"ї), то вам тоді доведеться зачекати лише від одного до трьох тижнів.
Політики неодноразово піднімали це питання. Тема подвійних стандартів або, як її ще тут називають, медицини двох класів була і залишається особливо актуальною напередодні виборів. Найбільшими критиками цієї системи є члени Соціалістичної партії. Однак на сьогоднішній день рішення, яке б задовольнило всіх, немає, дискусії з цього приводу продовжуються.
В Австрії існує обов"язкове медичне страхування. За всіх, хто працює більше як на 0,25 ставки, роботодавець вносить необхідні кошти на рахунок відповідного фонду. Якщо у сім"ї лише один працюючий (наприклад чоловік / батько), то усі інші члени родини (дружина та неповнолітні діти) за законом мають право користуватися тією ж страхівкою. Безробітні, біженці ( в тому числі й українці-переселенці) та особи, які зареєстровані у службі зайнятості, отримують медичну допомогу за рахунок держави. Це одна категорія, що складає більшість населення. Проте існує й інша: небідні люди, котрі хочуть отримувати медичні послуги так званого підвищеного комфорту: швидке обстеження та встановлення діагнозу профільним спеціалістом, першочергове направлення на операцію чи лікування у стаціонарі, де вами буде опікуватися обов"язково завідувач відділенням, одно - або двомісна палата ( інших розміщують у три- чи чотиримісних), розширене меню / 5 варіантів: рибне, м"ясне чи вегетаріанське на вибір ( іншим пропонують 2 -3 варіанти).
У жодній лікарні немає кухні, а їдальня відкрита лише для персоналу. Хворим їжу, що готується на спеціалізованих підприємствах із дотриманням суворих санітарних норм і попередньо узгоджується з дієтологом, розвозять у палати. У кожній із них є стіл, відповідна кількість стільців, туалет, душова кабіна, окрема шафа для кожного пацієнта, телевізор (якщо хтось хоче дивитися, то мусить користуватися вмонтованими навушниками, щоб не заважати іншим). Сніжнобілі рушники окремо для рук, ніг та тіла, біла (іноді у легенькі світлі смужки) постільна білизна може змінюватися, за вашим бажанням чи при потребі, щодня. В окремій шафці лежать усі необхідні засоби особистої гігієни як для жінок, так і для чоловіків, а у дитячому відділенні відповідно для дітей. Увесь час перебування у пологовому відділенні породіллі з немовлятами користуються не лише памперсами, присипками, вологими серветками тощо, але й наданим лікарнею відповідним одягом.
Біля кожного медичного ліжка, яке обладнане електричним пультом керування та кнопкою виклику медперсоналу знаходиться тумбочка з додатковою панелю, яка слугує також столиком, коли хворий не може чи не хоче сидіти за більшим столом. Незвичним для нас, українців, є час харчування: сніданок приносять близько 7 години ранку, обід ( перша страва + друга страва + десерт) доставлять о 12:00, а вечеряти доведеться після 17:00. Родичі та знайомі можуть відвідати хворих тільки у визначені для цього години. Зазвичай вони приносять лише квіти, а вазу для них беруть на посту медсестри. Домашню їжу ніхто нікому не несе, у цьому немає ніякої потреби.
Незважаючи на тривале очікування, скаржитись на погане ставлення з боку лікарів та нижчого медичного персоналу не існує підстав. Ніхто із них не показує свого невдоволення пацієнтом чи його поведінкою. До хворого відносяться з розумінням, співчуттям і повагою. Принаймні ззовні це виглядає так. Лікарі не очікують і не отримують від родичів чи пацієнтів ніяких "фінансових подяк" і "матеріальних заохочень" крім слів вдячності. Вони виконують свою роботу, хто як може, хто як вчився. За це нараховується зарплата, а поняття "хабар" відсутнє у їхньому лексиконі.
Оксана Харчук-Шпігель, місто Дорнбірн, Австрія