Дай Боже, щоб настала переміна!
У цьому ж - ні найменшого гріха,
На Україні буде Україна,
А не чиясь окраїна глуха.
Важко уявити людину, геть позбавлену любові до отчого краю. Та й чи можна її, таку, вважати справжньою людиною, громадянином?
З любові до "малої батьківщини" виростає неосяжна любов до Вітчизни. У наш нелегкий час, коли йде боротьба за існування нашої держави , ми повинні, окрім боротьби, будувати плани на майбутнє, реалізовувати нові цілі України, але й не забувати про збереження ідентичності українського народу.
Аби не втратити пам'ять поколінь ми просто зобов’язані створити в нашій громаді Народний Дім, де буде музей, у якому зберігатимуться пам'ятки матеріальної та духовної культури; буде створено простір для прилучення людей до надбань національної та історико-культурної спадщини.
Загалом в Україні на сьогодні діє понад 5 тисяч різноманітних музеїв: історичних, краєзнавчих, літературних, мистецьких , археологічних. Цікаво, що найстаріший із них був створений в Одесі у 1825 році і зберігає понад 150 тисяч експонатів
Музеї зберігають пам’ять про минуле — артефакти, картини, документи, традиції. Без музеїв багато унікальних предметів і знань могли б бути втрачені.
Вони допомагають суспільству не забути, звідки воно прийшло. Музеї — це живі навчальні центри. Вони дають можливість людям різного віку вчитися через досвід, бачити історію, науку чи мистецтво на власні очі. Музей перетворює знання з книжок у щось відчутне та зрозуміле.
Музеї об’єднують людей навколо спільної історії та цінностей. Вони зміцнюють національну й культурну свідомість, допомагають пишатися своїм корінням.
Сучасні музеї часто виступають майданчиками для обміну ідеями, спільних виставок, міжнародних проєктів. Це сприяє взаєморозумінню між народами й толерантності.
У деяких школах нашої громади були і є музейні експозиції, але за браком навчального простору багато з них ліквідовано. У час війни саме люди повинні об'єднатися навколо ідеї створення музею у нашій громаді.
Цікавий досвід громадськості Галичини в другій половині ХІХ ст. , коли почали створювати Народні Доми - осередки культурного та національного відродження.
На кошти українців Борщева в1898 році за ініціативи адвоката Михайла Доруняка було створено перший Народний Дім. Будинок спроектував відомий архітектор Василь Нагірний. Сьогодні цей центр духовності продовжує функціонувати.
Можливо, і нам варто об'єднатися і разом зберігати свою національну пам'ять. У попередні століття в нашій громаді жили не лише українці, але й поляки та євреї. Нині етнічний склад населення змінився, але зараз дуже важливо зберегти пам'ять поколінь. Саме Народний Дім зможе зберегти пам'ять про минувшину, адже час все невпинно руйнує і знищує. Нове покоління вже відівчилося цінувати працю на землі, не пам'ятає назв: цебрик, коловороток, жлукто, коромисло, перевесло, мотовило, терниця, жорна. Але такі речі були у кожній хаті.
Багато речей матеріальної культури було знищено, ще потроху збережено у місцевих закладах освіти. Але їх ніде виставити, немає можливості їх далі берегти. Місцева влада нині не має коштів на створення такого історико-краєзнавчого простору, хоча пообіцяла з приміщенням. Дуже важко нині утримувати такий культурно-просвітницький заклад. Небайдужі потроху наводять лад, але без підтримки громади дуже сутужно. Йдеться про колишнє приміщення дитячої художньї школи. Сюди ми вже перенесли частину матеріалів музею Теофіпольського ліцею № 1( на фото, як в нас було). Є дуже хороші люди, які цікавляться цим проєктом, приносять старожитності, як от подружжя Василя та Антоніни Середи з Теофіполя. А допомагали прибирати навколо цієї будівлі щирі прихильники створення Народного Дому теофіпольці Варвара Миронова та Василь Ковбель.
Пропоную на сторінках нашої газети продовжити сторінку Народний Дім, яку розпочали ще на початку 2000-тисячних і збирати духовні та матеріальні пам'ятки про минуле нашого краю, про здобутки цікавих та творчих людей, які трудилися і творили в нашому краї.
Мрію, аби у нашому Народному Домі була українська світлиця, пам'ятка про велику єврейську общину в Теофіполі та Базалії (65% населення Теофіполя в кінці ХІХ ст. були євреями) , пам'ятка про польський слід в нашому краї, українська книгозбірня , а ще місце для членів Теофіпольської територіальної організації Національної спілки краєзнавців України, яку очолює відомий краєзнавець, заступник директора з навчально-виховної роботи Поляхівського ліцею Вадим Яблонський.
А ще тут можна створити туристичний центр, розробити туристичні маршрути нашим краєм, адже гарних краєвидів та цікавих місць є в достатку, наприклад у Малих Жеребках.
Пропонуйте, заперечуйте, допомагайте, але не будьте байдужими.
Я вірю в те, що наш народ, житиме дуже довго. Не сто, не двісті, не тисячу років, а значно довше (адже українці живуть на наших землях ще із часів Трипільської культури, а це IV-III тисячоліття до нашої ери). Вірю, що люди оновляться і стануть кращими.
Ще позаминулого століття Павло Грабовський писав:
Мало нас, та се - дарма,
Міцна віра рушить скали.
Тим загибелі нема,
Кому світять ідеали.
Ото ж змінюємо себе і світ, об'єднуємося і творимо майбутнє в любові та радості. Хочу нагадати пророчі слова нашого українського філософа Григорія Сковороди:" Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати - це наполовину завершити».
Олена Станчук, вчителька історії та правознавства Теофіпольського ліцею № 1
