Нещодавно були прекрасні урочистості з нагоди заснування нашого хору ветеранів «Відлуння». Бо не можна забувати про надбання, здобутки, які були створені людьми старшого покоління. Ті, хто стояв біля витоків «Відлуння», були особливими, непересічними постаттями – хорошими, сумлінними працівниками, мали громадянську позицію, брали активну участь у громадському житті. І мали справжній Божий дар – співучий голос, любили співати, дарувати тепло своєї душі іншим.

Тож вважаю за доречне промовити кілька добрих слів про подружжя Лебединських – Віктора Омеляновича та Світлану Кузьмівну. Бо, безперечно, внесли свій внесок у створення та становлення ветеранського хорового колективу. Коли у районному будинку культури виник задум створити такий хор, Віктор Омелянович, вже будучи головою районної ради ветеранів, загорівся тим, сам шукав людей, був присутнім на першому зібранні хору. Впродовж багатьох років він цікавився, піклувався «Відлунням».

 А Світлана Кузьмівна співала у хорі з самого початку і майже до кінця  свого життя. Вона мала чудовий голос, репетиції, виступи, концерти були для неї особливими, щасливими миттєвостями життя. У кожну пісню вона вкладала свою душу. Завжди була привітною, поміркованою, розсудливою, завжди всім хотіла допомогти, підтримати, виручити.

Так рано, у 75 років, 7 жовтня 2014 року відійшла за межу вічності. Тож у вівторок, 7 жовтня, ми прийшли вклонитися до її могили. Поклали квіти. Поговорили з ними, як з живими. Бо поруч і могила Віктора Омеляновича. Пережив її трохи більше року.

Пам’ятаймо про них, не забуваймо. Були яскравими особистостями.

Валентина Романович, колишня учасниця «Відлуння»