Живу я у Волиця-Польовій, дуже гарне наше село. Та жителів щороку, як і скрізь, зменшується. Молодь виїжджає, шукає кращого життя в містах чи за кордоном, а старші люди відходять за межу. Тож повно в нашому селі покинутих хат. Городи хтось обробляє, проте не обкошує садибу, не обрізує дерев та кущів. І так вже все позаростало, що страхіття. І не тільки на вулиці Центральній, а на всіх вулицях. Дерева та кущі так вже понахилялися, що, як розвозили пайовикам тюки соломи, то ті вантажівки не могли проїхати.

Покинуті хати були завжди, хоч, звісно, було їх менше. Але, як була сільська рада, то було якесь пуття. Кожний господар мав свою садибу тримати в порядку, і ту, городом якої користувався. Працівники сільської ради обходили село, щось комусь казали, треба було їх послухати. Ще ж сільська рада могла найняти людину, яка обкошувала цвинтар, придорожні смуги.

А тепер подивіться, які бур’яни ростуть по дорозі з села на трасу! А які тут вибоїни! То так має бути?

Зверталася я до нашої старости Наталії Щерінської. Кажу, зробіть щось, ще такого не було! А вона мені відповіла, що це не її компетенція, що треба звертатися в Теофполь. То хто має звернутися? Напевне, ж староста, вона ж тут представляє владу!

Бачу, що з того нічого не вийде, звернулася до нового керівника відділку ТОВ «Україна-2001» Дмитра Анатолійовича Козачука. Вислухав він мене і каже: «Знайдіть відповідальну  людину, вона буде виконувати ці роботи, я з нею розрахуюсь». І що ви думаєте, не можу я в цілому селі знайти таку людину. Але буду шукати. Бо не можу з цим змиритися.  Хоч не мені  одній це треба, а всім людям, для села. Щоб тих джунглів не було.

А ще мені цікаво: а як цю проблему вирішують інші сільські старости? Бо ж, думаю, воно таке є скрізь.

Галина Кадай, село Волиця-Польова