Переглядаючи свої домашні фотоальбоми я натрапив на кілька знімків із новозбудованого Теофіпольського стадіону «Юність», зроблених десь років тридцять тому. Пізнаю тут людей не лише з Теофіпольського, а й сусідніх Білогірського, Красилівського, Волочиського, Ланівецького районів. Чоловіки і жінки, хлопці і дівчата різного віку та життєвих уподобань часто-густо збиралися тут, аби змістовно влаштувати свій відпочинок після робочої дні чи у вихідні.
Зрозуміло, щоб усе це було добре, то тут мав бути організатор змістовного дозвілля. Я не буду марним, коли скажу, що тоді з цими обов'язками успішно справлявся завідуючий Теофіпольським районним відділом культури Володимир Романюк. Наголошую: Володимир Іванович не мав спеціального освіти в цій галузі, бо мав профіль інженера з вищою освітою, але за покликанням душі він був уродженим культармійцем, настирливим керівником. Він гарно спілкувався з підлеглими, вмівши знайти своєрідні індивідуальні гвинтики та ключики до шкірного з них. Завдяки цьому Володимир Романюк мав багато друзів, знайомих, які шанували його за такий щирий людський характер, завжди намагалися посприяти чоловікові в тих чи інших службових питаннях.
Як результат, на Теофіпольському районному стадіоні «Юність» частенько можна було побачити та почути із змістовними концертами не лише місцевих самодіяльних аматорів, а й відомих митців сцени, які своїми виступами причаровували сюди глядачів Теофіпольщини, навколишніх районів.
Не забарився із концертом на прохання В. Романюка відомий земляк Микола Гнатюк, який родом із села Волиця-Польова нашого славного краю. Нагадаємо, вже у 26-річному віці Микола виборов на музичному конкурсі в Запоріжжі, що стало вирішальним етапом його кар'єри. Відтоді Гнатюка почали запрошувати на фестивалі, телевізійні шоу та різноманітні концерти, що віддячилися Миколі Васильовичу почесним званням народного артиста України. До речі, виступав він зі своїми концертами на стадіоні неодноразово.
Не минула свого часу Теофіполь народна артистка України Софія Ротару. І прибула вона на стадіон «Юність» не сама, а із чималим гуртом артистів різного жанру. Зачаровував стадіон своїм басом співак, народний артист України Валентин Пивоваров, за що йому дівчата з райвідділу культури Софія Кравець, Антоніна Кравець та Галина Панаріна щиро, під аплодування трибун вручили душистий коровай.
Радо зустріли на стадіоні тоді українську естрадну співачку Надію Шестак, яка свого часу співала у складі ансамблю «Мрія», що виступав разом із Миколою Гнатюком. Пізніше вона працювала у нашого земляка Миколи Мозгового у його гурті «Вересень», була ведучою програми «Зичимо щастя» у Національній телевізійній телекомпанії України. Довгонестихаючі аплодисменти глядачів на стадіоні нагородили тоді народну артистку України Надію Шестак за виконання, зокрема щемливої пісні «Сину, ангел мій».
Не забувши тоді добродій Романюк запросити до глядачів на стадіоні «Юність» майстра художнього слова та розмовного жанру, сатирика та гумориста, народного артиста України Анатолія Литвинова. І старі, і малі сміялися, як мовитися, до сліз, коли він зі смаком читав гуморески Павла Глазового. А прочитати так, як вмів Анатолій Литвинов, не кожен із нас може.
Не вщухали дружні аплодисменти, коли перед глядачами виступали юні учасники бального танцю «Ритм» Хмельницького радіозаводу.
Від вдячних глядачів наймолодші їхні представники вручили артистам букети квітів, як от і для Софії Ротару.
Як видно, заввідділом культури Володимир Романюк із Теофіполя і в обласному центрі, і в Києві мав своїх щирих однодумців. І, чи не головне, за всі ці зрелища пересічний глядач не платив жодної копійки, бо Володимир Романюк завжди шукав своєрідних спонсорів.
Шановний читачу, я розповів коротенько про колишнього завідуючого районним відділом культури Володимира Івановича Романюка. Це лишень маленька долька того, що робив керівник без спеціального освіти, але, як це приємно трактувати, за покликом душі.
Не забуваймо, що на цьому стадіоні виступали і «Козаки Поділля» з Хмельницького та багато інших творчих колективів України на безпосереднє запрошення цього всюдисущого керівника. А ще були тут і мотогонки. Пам'ятаєте? Забули? А стадіон «Юність» пам'ятає… Як і те, що поруч із ним за активного сприяння Романюка було збудовано сучасне на той час дитяче ігрове містечко з різними розважальними технічними засобами…
… Мета моєї розповіді ще й у тому, що не завжди диплом про освіту грає головну роль, як це люблять говорити самозакохані особи з вішами. Я ж зустрічав багато людей, які не мали фахового освіти за дипломом, але творили і творять справжні чудеса у своїй роботі. І про це стадіон «Юність» також знає.
Володимир Рубашевський
