Мій син Євгеній Шевчук 6 листопада 2023 року був мобілізований. Проживав у селі Давидківці під Хмельницьким, одружений, мав роботу, працював. Але служив строкову службу, принесли повістку та й пішов. Майже пів року навчався, а вже сьомий місяць на передовій. Страшно ми з невісткою Оксаною переживаємо, бо ж війна, страхіття. Але ж комусь треба йти, бо як всі не підуть, що буде? Те, що в Бучі та Ірпіні?

Тож молимо Бога, Матір Божу просимо заступити та вберегти. День і ніч чекаємо, щоб написав кілька слів, що живий, або, як може, щоб передзвонив.
От днями, 20 січня, слава Богу, зателефонував. Каже, що наш Шибенський ліцей прислав йому посилку, отримав її у найближчому відділенні «Нової пошти». І такий радий, так дякує, що його, у рідній стороні пам’ятають, не забувають. Бо дуже там, на передку, таке відчуття потрібне.
Отож і я, матір воїна, щиро дякую волонтерам нашої школи, бо ж вони тут всі волонтери –учні, вчителі, працівники школи, і наша Олена Григорівна Римар, педагог-організатор. Що вони не забули про мого сина, хоч давно ж тут не живе. Бо  потепліло в нього та в мене на душі. Стоїть же він там не за себе та мене, стоїть за всіх нас. Тож ще раз дякую, за людяність та повагу.
Ольга Шевчук, село Гаївка