До такої думки приходиш, знайомлячись із життєвим шляхом цієї жінки, наділеної найкращими людськими якостями – Віри Зосимівної Денисюк з Волиці. Все своє життя вона присвятила навчанню та вихованню дітей, адже працювала вчителькою початкових класів. Навіть це свідчить про її безмежну доброту, бо улюбленій справі віддавалася сповна, переконуючи і колег, і батьків, що немає таких школяриків, з яких не можна, неможливо виховати справжніх людей, потрібних суспільству. Це окрім того, що передусім їх треба навчити опанувати шкільну програму. Поєднуючи ці головні завдання, Віра Зосимівна наполегливо, цілеспрямовано йшла до мети. І це в неї змолоду. Так, навчаючись в педагогічному училищі, додатково самотужки опанувала гру на баяні.

А ще у неї досить сильне почуття любові до ближнього, тому її недаремно вважають опорою, підтримкою хворих, людей поважного віку. Адже переймається проблемами, болями, здавалося б, зовсім чужих односельців. Мимоволі пригадується, як на початку двохтисячних вона взяла під опіку сусідку, інваліда війни Марію Прокопівну Блащук, котра вже не могла себе обійти. Взяла відпустку на роботі в школі  та догляділа цю жінку. За цей безкорисливий вчинок обласна рада нагородила її цінним подарунком.
Після виходу на пенсію Віра Зосимівна ще кілька років працювала в школі, а ветеранська організація села обрала її членом ради первинки.
Кажуть, старість оминає того, хто не має вільного часу, хто завше в русі. Попри солідний вік, вона не уявляє себе без клопотів, турбот про інших. Радіє з того, що її виняткову працелюбність успадкували Сергій та Михайло, адже завжди відгукуються на прохання односельців допомогти у будівництві, ремонті автотранспорту та в інших господарських справах.
Не старіють душею ветерани. І це чиста правда. Віра Зосимівна не збирається у відставку, тримає чимале господарство, з любов’ю доглядає 90-річну маму, ще й знаходить час, аби допомогти хворим сусідам - 80-літньому подружжю Вакуленків.
Добре, що у нашій Волиці розвинута допомога «ветеран – ветерану», «сильніший пенсіонер – слабшому». Це про нашу людяність, бо час не стоїть на місці, до кожного рано чи пізно прийде старість. І добре, якщо вона буде зігріта чиїмись теплом та турботою.
Володимир Поліщук, заступник голови Волицької ветеранської організації