Минає 9 днів, як відійшла у засвіти прекрасна людина, мама двох захисників Вітчизни, колишня вчителька математики Строковецької ЗОШ І-ІІ ступенів Ніна Іванівна Яцюк. З червня 2014 року, відколи у її життя увійшла ця жахлива російсько-українська війна, і до останньої хвилини, розривалося її серце від болю та тривоги. Спочатку за старшого сина Сашу, згодом і за меншого Ваню. Тож 7 січня зупинилося воно навіки. А було її лише 53 роки.
З чоловіком Миколою Івановичем виростили достойних синів. Старший Саша на «відмінно» закінчив Строковецьку школу, далі Кам’янець-Подільський військовий ліцей з посиленою фізичною підготовкою з відзнакою. За результатами ЗНО був зарахований у три вищих військових заклади, та вибрав Львівську Національну Академію Сухопутних військ імені Сагайдачного. І її закінчив з відзнакою, став лейтенантом морської піхоти. Одразу після випуску, у червні 2014 року, отримав направлення у 36 окрему бригаду берегової охорони, яка вийшла з Криму та потребувала поповнення. Був призначений командиром гірсько-піхотного взводу, бо не вистачало офіцерів. У грудні направили його в Гранітне Волноваського району на Донеччині. Поливали їх бойовики вогнем, стріляли з «градів» та мінометів, по кілька днів не було з ним зв’язку. Почали тоді у Ніни Іванівни біліти скроні, не могла дочекатися дзвінків, почути «мамо, я живий». Далі був під Маріуполем, в Мангуші. Де не можна було вкопатися, бо там не земля, а пісок, розміщувалися в покинутих сільськогосподарських будівлях. А бойовики стягували техніку, озброєння, готувалися до захоплення Маріуполя.
Тож як не було важко на серці Ніні Іванівні, завжди була привітна та усміхнена, віддавалася роботі, проводила уроки, позакласні заходи, завжди вбрала участь у благодійних акціях на підтримку бійців-земляків в АТО, поралася у своєму господарстві. Але щоб вона не робила, її душа була поряд з сином, у молитвах палко просила Матір Божу зберегти, заступитися, огорнути його своїм покровом. Бо ж були у його підрозділі і «двохсоті», і «трьохсоті».
Як тішилася, коли в липні 2016 року одружився з Анею, дуже хорошою дівчиною зі Строків, що стала вона йому надійною супутницею у житті. Що достроково йому присвоїли звання «старший лейтенант», а далі «капітан», що Саша вже став командиром роти. Раділа, що мав вже нагрудні знаки « За оборону Маріуполя», «За досягнення успіхів у військовій службі» «Знак Пошани», орден «За мужність ІІІ ступеня». Та ще сильніше тривожилася, що його рота утримувала позиції в районі Широкіно, під Маріуполем. Далі отримав звання «майор», став заступником командира батальйону морської піхоти.
Вже й онучка Артура подарували Ніні Іванівні Саша з Анею. Раділи з батьком, та ще більше рвалося її серце, бо ж війна. В усьому підтримував її Микола Іванович, все в господарстві робили вдвох, вдвох надіялися на краще. І тут – повномасштабне вторгнення. У гарячій точці, на Маріупольському напрямку зі своїм підрозділом син виконував бойове завдання. Та сили були нерівні, відходили на Маріуполь. Коли ворог взяв місто у кільце, підрозділ Олександра змушений був відійти до «МК імені Ілліча», далі в «Азовсталь». У травні 2022 року, коли вище командування Збройних Сил України прийняло рішення припинити опір, аби зберегти життя захисників, потрапив в полон, перебував в Оленівці, в колишній 120-ій Волноваській виправній колонії на Донеччині. А коли в ніч з 28 на 29 липня тут був зруйнований один з бараків, куди напередодні перевели всіх захисників «Азовсталі», і загинуло щонайменше понад 50 українських військовополонених, більше сотні отримало поранення… Плакала мати, не переставала, була повна невідомість. І коли 21 вересня, коли відбувся перший великий обмін військовополоненими, останнім у списку був Олександр Миколайович Яцюк… Це було справжнє диво, адже і досі частина його побратимів з 36-ої бригади, азовці перебувають в полоні.
Пройшов Саша довгу реабілітацію, тепер, вже підполковник, працює в одному з навчальних центрів Сухопутних військ. А скільки треба було матері пережити, скільки сліз виплакати! Ще ж менший син Ваня після закінчення Новоушицького фахового коледжу здобув повну вищу освіту у Подільському Державному Університеті, у квітні 2021 року пішов служити строкову службу. Через рік, у травні 2022 року, служба продовжилася ще на два роки. Додалася Ніні Іванівні тривога ще й за молодшого сина ще на два довгих роки. Стала її голова білою-білою, як в голубки, турбувало серце.
У травні 2024 року повернувся Ваня додому. Але з повісткою – що через рік, 5 травня 2025 року, зобов’язаний прибути у свою військову частину. Не виходило в матері це з голови, засіло те 5 травня і не відпускало.
Поховали Ніну Іванівну у Строках в четвер, 9 січня. Було багато людей, багато квітів. У прощальному слові колишній директор Строковецької ЗОШ І-ІІ ступенів Валентина Кирилюк так і сказала: « Не витримало її велике, ніжне, ласкаве, добре материнське серце. Бо хіба можна це витримати, цей біль, цю тривогу, коли сини на війні, якій не видно кінця!»
Спочивайте з Богом, Ніно Іванівно, хай ніщо не потривожить ваш вічний сон. Дай, Боже, рідним, Миколі Івановичу, синам-воїнам пережити таке невтішне горе!
Галина Тебенько
Свіча пам’яті
Відділ освіти, молоді та спорту Теофіпольської селищної ради, профспілкова організація працівників освіти Теофіпольської територіальної громади, колишній педагогічний колектив Строковецької ЗОШ І-ІІ ступенів сумують з приводу передчасної смерті колишньої вчительки математики школи Ніни Іванівни Яцюк.
Лише 53 роки відвела її доля.
Народилася та виросла у Строках, закінчила восьмирічну школу, Хмельницьке педагогічне училище, працювала в Гриценках на Красилівщині, в Троянівській початковій школі. Заочно закінчила фізико-математичний факультет Тернопільського педагогічного інституту, п’ятнадцять років вчила математики учнів Строковецької ЗОШ І-ІІ ступенів. Віддавалася роботі, досконало знала предмет, підвищувала свою професійну майстерність. Спокійна, врівноважена, любила своїх учнів, в кожному бачила особистість. Завжди була привітною, доброзичливою, з повагою ставилася до колег та батьків. Була прикладом для молодих вчителів. Виростила, виховала гідних синів-патріотів, шанувала, пишалася своєю родиною.
Хай же її світла душа знайде вічний спокій на небесах, а рідна строковецька земля буде лебединим пухом на її могилі!