Так  народилася  традиція

Якось випало на моєму житті, що 30 років працював завідуючим районним відділом культури, з 1973 по 2003 рік. Не хвалюся, але переконаний, що це були славні часи розквіту культурно-мистецького руху на Теофіпольщині. У кожному селі працювали заклади культури, проводилися просвітницькі та розважальні заходи. Будинки культури, клуби, бібліотеки були справжніми центрами духовної культури на селі, а ще саме вони зберігали, популяризували народні звичаї та обряди.
Тож хочу пригадати, як була започаткована прекрасна традиція проводити районне свято «Ой, на Івана, ой, на Купала…». Цей давній слов’янський обряд з покоління в покоління передавався нашими предками, його свято берегли та шанували. Кожного року 7 липня у селах Теофіпольщини ентузіасти культурного руху відтворювали цей обряд, він приваблював себе чарівністю, містичністю, вірою в торжество сил природи, торжество продовження життя. Особливо ця традиція прижилася у Човгузові, Новоставцях, Рідці, Святці, Базалії.

І от весною 1990 року на обласній нараді було вирішено провести велике регіональне свято «Ой, на Івана, ой, на Купала…» саме в Теофіполі. Це була величезна робота, адже потрібно було навести порядок на районному стадіоні, в парку культури та відпочинку, на узбережжях річки Полква та Теофіпольського ставка. Була задіяна маса людей – працювали не лише всі працівники культури, а й люди з усіх установ та організацій Теофіполя, колгоспів та підприємств району. Значну роботу виконав тодішній голова спорткомітету Олексій Голодрига з своїми працівниками. Адже на стадіоні били джерела, треба було вручну копати, щоб прокласти дренаж. Та стадіон осушили.
І от 7 липня відбулося гучне, грандіозне свято. Такого ще в Теофіполі не було. Були делегації та художні колективи з усіх районів Хмельницької області, а також делегації та художні колективи з Тернопільської, Рівненської, Івано-Франківської та Львівської областей. Виступали вони на кількох майданчиках. Було справжнє шоу – літали літаки, десантники з парашутами сідали на воду, по ставку плив великий човен з п’ятьма гребцями, головна сцена була на воді. Неймовірне враження справив феєрверк.
У поширенні нашої традиції сприяв відомий український поет, письменник, краєзнавець, мистецтвознавець Григорій Гдаль, видатний земляк, який народився та виріс у Човгузові. Закінчив Київське музичне училище імені Глієра, Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. З 1992 року працював головним редактором Головної редакції народної творчості Укртелерадіомовної компанії. Про традицію святкування Івана Купала на кіностудії Довженка Григорій Іванович зняв документальний фільм «Ой, на Івана, ой, на Купала («Зів’ю вінок»). Цей фільм був дуже популярним, його демонстрували за кордоном, в країнах, де проживала українська діаспора, наприклад, в Канаді.
Тож районне свято на Івана Купала ми проводили щороку, кожного разу додаючи щось нове, особливе. У мене збереглася програмка свята 2002 року. Була тут «Козацька регата» - перегони на човнах та катамаранах, конкурс рибалок на річці Полква, театралізоване дійство, масові народні гуляння. Учасниками свята були колективи з Білогірського, Волочиського, Ізяславського, Красилівського, Славутського, Старокостянтинівського районів та, звісно, наші колективи.
Знаю, що цьогорічне свята на Івана Купала було масовим, яскравим. Але за нас було не гірше, а, однозначно, краще. Бо діяли у селах заклади культури. Що ж має бути тепер? Коли позакривали школи, клуби та бібліотеки? Хто буде берегти, передавати молоді, дітям народні традиції, звичаї та обряди? Переривається ця золота нитка спадкоємності поколінь. Мені від цього дуже сумно.
Володимир Романюк, смт.Теофіполь