СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ 

УКРІПРАЙОН

Частина 3
Напевно багато з вас бачили, проїжджаючи дорогами Хмельниччини, великі сірі громади недобудованих бетонних споруд. Це залишки лінії старих укріпрайонів, які будувались тут напередодні Другої світової війни. Потужна лінія укріплень від Дністра до боліт Полісся повинна була стримати ворожу навалу по лінії старого радянського кордону. Продовжуємо розказувати історію цього нереалізованого проекту.
Розвиток бойових дій на Південно-Західному фронті в останні дні червня призвів до різкого погіршення. Не отримавши відчутних результатів в контрударах механізованими корпусами, керівництво фронту прийняло рішення про перехід до створення оборони по лінії старого кордону. У повітрі витала ідея про відхід на «старі укріпрайони».
У всіх розмовах відчувалася думка: прикордонний бій програно, треба відводити війська на лінію старих УРів. Але прямо це ніхто не наважувався висловити».

Увечері 30-го червня відхід був санкціонований з Москви. Директива Ставки Верховного Головнокомандування за підписами Сталіна, Жукова і Тимошенко наказувала:
«1. Противник після запеклих боїв оволодів моторизованими частинами районом Дубно і прагне розвинути успіх в східному напрямку.
Одночасно великі сили противника зосередилися в північно-східній частині Румунії, погрожуючи флангу Південно-Західного фронту. До мехкорпусу противника прорвалися в районі Бобруйська.
....
3. Військам Південно-Західного і Південного фронтів необхідно відійти до 9 липня на рубіж укріплених районів: Коростенського, Новоград-Волинського, Шепетівського, Старокостянтинівського, Проскурівського і Кам’янець-Подільського, де спираючись на УР, організувати стійку оборону польовими військами з виділенням в першу чергу артилерійських протитанкових засобів»...
Завданням для 6 армії поставленим Музиченку 1 липня, був відхід на рубіж Ізяславського та Старокостянтинівського УР. До цього часу війська 6 армії з’єдналися з «глибинними» 36-м і 37-м стрілецькими корпусами. Дивізії, що билися з переважаючими силами німців біля кордону, були вже виснажені і практично не представляли собою серйозної бойової сили. Начальник штабу 6 армії Іванов оцінював ці з’єднання так: «41-та стрілецька дивізія зазнала значних втрат, вимагає поповнення. (...) 159 стрілецька дивізія втратила своє командування, була дезорганізована авіацією і зовсім небоєздатна (...) 97 стрілецька дивізія зазнала значних втрат, втратила керівний командний склад ».

3 липня в журналі бойових дій армій «Південь» з’явився запис:
«6 армія, ХХХХIV армійський корпус - стрімко наступає на схід від річки Жирак на ділянці між населеними пунктами Збараж і Ланівці;
LV армійський корпус - форсує річку Жирак між населеними пунктами Ланівці і Ямпіль».
Це означало, що німецькі піхотні з’єднання увірвалися в нічим не прикритий розрив між 6 і 12 арміями. У разі швидкого просування ці з’єднання могли відрізати армії Музиченко та Понєдєліна від УР на старому кордоні.
У цих умовах командуючий фронтом вирішив ввести в бій свій резерв - 49-й стрілецький корпус генерал-майора Корнілова для оборони по лінії ЯМПІЛЬ - ЛАНІВЦІ.
Окремий бойовий наказ №0035 штабу ПЗФ свідчив:
1. Противник о 15.00 2.7.41р. захопив Збараж і Тернопіль.
2. Наказую підняти по тривозі 49-й стрілецький корпус, зайняти і міцно обороняти рубіж Ямпіль, Теофіполь, Уляново.
Штаб корпусу - Шарлаївка.
3. Праворуч один механізований полк 24-го механізованого корпусу обороняє вузол опору Ізяславського укріпленого району - Хорошів, Сивки. З виходом 49-го стрілецького корпусу на рубіж оборони, командиру 49-го стрілецького корпусу підпорядкувати собі цей полк.
Лівіше 24-й механізований корпус обороняє рубіж Авратин, Вовчковці, Канівка.
Кордон з ним: (викл.) КУЗЬМІН, (викл.) Б. Зозулинці, (викл.) Авратин, (викл.) Шилі.
4. З заняттям оборони 49-го стрілецького корпусу увійти в підпорядкування командувача 6-ю армією.
Штаб 6-ї армії – Волочиськ».
Обидва корпуси мали запобігти поширенню німецького клину на південний схід.

Відповідно наказу 199 сд 49 ск повинна була зайняти центральну частину і правий (північний) фас Ізяславського укріпленого району. 190-й і 197-й стрілецькі дивізії повинні були перейти до оборони центральній частині і правого (північного) фаса Старокостянтинівського УР.
Найбільші навантаження лягли на плечі бійців і командирів 197-ї і 199-ї стрілецьких дивізій, які майже 10 днів здійснювали тривалі марші пішим порядком. Бійці і командири цих дивізій були вкрай стомлені. В процесі цих маршів командуванням фронту командиру корпусу було уточнено завдання: для оборони Старокостянтинівського УР передавалися тільки 190-я і 197-а стрілецькі дивізії, а 199-я була перенацілена на зайняття оборони в смузі Новоград-Волинського УР.
Вже в ніч с третього на четверте липня, частини 75 піхотної дивізії Вермахту, форсувавши річку Жердь, перейшли старий кордон 1921-1939 років, та розпочали просування в напрямку Теофіполя. Дивізія мала в своєму складі три піхотні полки (172, 202 та 222,) а також 175 артилерійський полк. Дороги у смузі наступу були в жахливому стані. Напередодні пройшов сильний дощ. Денний звіт 75 пд за 4.07.41р:
«Дощ повністю розмочив дороги. Рух транспорту відбувається в неймовірному стані.. Марш продовжується. Піхота рухається за нами, як і артилерія. В полудень ми досягаємо Святця. Совєти намагаються підтримати Святець танками.. Але, в 19.35 Святець взято».
В районі Святець займала оборону 14 кавдивізія, в складі якої був 76 кавалерійський полк з 2 корпусною арт-батареєю мали прикривати лінію споруд Старокостянтинівського укріпрайону. Але вони їх фактично полишили в той же день. Не допомогли навіть танки, які були кинуто для підтримки частин. Але радянські командири «на папері» знову усіх перемогли: «Супротивник в 6 годин ранку почав вести активну розвідку, особливо в напрямку Святець. До 12 годин, підтягнувши свої головні сили оволодів північною частиною с. Святець. Усього перед 76 та 129 кавполками, розгорнулось не менш одного полку піхоти з танками. До 16 години полки продовжували утримувати рубіж, але супротивник почав просочуватись в стик поміж 31 та 76 кавполками. Для ліквідації прориву був висунутий танковий полк, та 92 кавполк. Супротивник при вигляді танків втік, прорив було ліквідовано».
Насправді ніяких танків у німців і не було. Німці самі відкинули частину сил 14 кавалерійської дивізії і їм навіть радянські танки в цьому не завадили. При чому свій наступ вони вели силами одного полку проти цілої дивізії і змогли підбити кілька танків та 6 протитанкових 45мм гармат. В 129 кавалерійському полку 3 кавдивізії втратили за 1 день бою 129 чоловік (вбитими 38), 2 гармати. З німецького боку в бою брав участь 603 зенітний батальон (Fla.Btl.603). Ось доповідь його командира майора Хаммера в штаб 75 піхотної дивізії: «202 піхотний полк в тяжкому бою проти ворога, який на танках атакує в Светець.
Бронебійні боєприпаси в нас відсутні, тому що протитанкові гармати залишились далеко позаду, Fla.Btl.603 перекидає всі доступні частини в Святець в підтримку 202 полку».
Відбивши цей контрнаступ, німці почали просування в бік Теофіполя. Вже ранком 5 липня, частини 172 полку 75 пд взяли і Теофіполь після вуличного бою.
З дивізійного звіту 75 пд:
«222 піхотний полк ввечері вже в районі Новоставці, міст підірвано, на східному березі Полтви є радянські бетонні бункери. Ворог, здається, буде захищати цю ділянку. Ворожа артилерія веде вогонь з відкритих вогньових позицій.
172 взяв штурмом один радянський бункер ввечері. Ворог веде бій дуже жорстко. Рух транспорту тимчасово неможливий, поповнення боєприпасів утруднено. Атакувати через Полтву зможемо тільки після поповнення боєприпасів». Частини 3 кавдивизії ще в ніч на 6 липня почали відхід згідно наказу корпусу. Німці прорвались північніше від Теофіполя в районі Шепетівки і наступали в тил угрупуванню 6 армії Музиченка.
Ранком 6-го липня, 172 піхотний полк почав наступ на Коров’є ЖБД 75 піхотної дивізії: «8.00 – наступ на Коров’є. Супротивник обороняється дуже жорстко, частково в бункерах. Біля полудня противник створив потужний відпір по фронту наступу 172 та 202 піхотних полків (особливо проти 172 полку біля Коров’є). Більше ніяких наступів в цей день проводити неможливо. Завтра 222 полк почне наступ на Кривовільку з тилу».
Німці провели перегрупування своїх сил. Завданням було захопити плацдарм на східному березі Полтви, та вибити радянських солдатів з ДОТів в районі Кривовілька.
Рішучий наступ дав швидкий результат. Вже о 7 ранку було взято в полон 700 полонених. Спротив чинили лише окремі ДОТи та невеличка кількість вояків.
Біля Кривовільки було налагоджено 8-тонний міст для переправи військ. Частини 172 та 202 полків 75 піхотної дивізії провели повну зачистку радянських ДОТів в цьому опорному пункті оборони. Точну кількість втрат захисників Старкостянтинівського УР підрахувати мабуть неможливо. Незаперечним фактом є тільки є те, що ДОТи чинили спротив та були використані для ведення оборонних дій.
Коли в 1940 році, було прийнято рішення ставити споруди укріпрайонів на консервацію, це призвело до фактичного їх закидання, без розрахунків на те, що вони колись знадобляться в майбутньому. Але хід війни, яка почалась 22 червня, показав хибність теоретичних прорахунків радянських керівників, які сподівались повоювати «малою кров’ю та на чужій території». А вийшло великою, та на своїй.
Біля села Дмитрівки, де йшли бої (на фото), вже після війни було побудовано пам’ятник загиблим воїнам, які були полеглі тут в липні 1941 року.
Ми продовжуемо пошук невідомих сторінок історії Старокостянтинівського укріпрайону, аби видати по цій темі велику книгу, описуючи всі ті події, які відбулись на землях Проскурівщини в період 1938-1941років. Будь яка ваша допомога спогадами, фото або артефактами нам дуже важлива. Треба пам’ятати нашу історію, але спочатку її треба написати так, як вона того заслуговує.
Олександр Крещанов, м.Київ