Думаю, що всі читачі нашої газети помітили, що у нас з’явилася нова авторка. Хто ж така Альона Остап’юк, яка у червні проходила практику у «Житті Теофіпольщини» та продемонструвала, що прекрасно пише, майстерно володіє словом?

А народилася та виросла ця талановита дівчинка у Дмитрівці, закінчила Кунчанську гімназію і вже три роки провчилася в Тернополі, у Галицькому фаховому коледжі на відділенні філології та журналістики. Навчається на «відмінно», мріє здобути вищу освіту в університеті, звичайно, на факультеті журналістики. Тож розмовляємо з нею про професійний вибір, про виклики професії, про теми, які її тривожать, про майбутнє нашої країни.

 Отож, насамперед, хто вплинув на твоє світосприйняття, формування твого світогляду?

• Мені лише 18, і я розумію, що мій світогляд ще продовжує формуватися. Найбільше на мене вплинули сім’я та близьке оточення.

            Особливе місце в моєму житті займає моя мама. Вона для мене не     лише найрідніша людина, а й приклад сили, мудрості та наполегливості. За освітою мама вчителька, тому змалку прищеплювала мені любов до знань, відповідальність і повагу до праці. Саме вона навчила мене не боятися труднощів, відстоювати свою думку та завжди рухатися вперед.

Мама завжди підтримує мене в моїх починаннях, радіє моїм успіхам і допомагає не втрачати віру в себе. Її поради, підтримка та любов багато в чому сформували мене як особистість. Я вдячна їй за все, що вона для мене робить, і пишаюся тим, що саме вона є моєю мамою.

Чому ти вибрала філологію та журналістику?

• Філологію я обрала тому, що завжди любила слово. Для мене воно має особливу силу: може підтримати, надихнути, змусити замислитися або навіть змінити чиєсь життя. Мені завжди було цікаво, як за допомогою кількох речень можна передати емоції, думки й цілі історії.

            Журналістика стала для мене можливістю поєднати любов до слова зі   спілкуванням із людьми. Найбільше в цій професії мене захоплює те, що вона дає змогу слухати, розуміти й розповідати про інших. Кожна людина має свою історію, свій досвід і свої переживання, які заслуговують бути почутими.

Для мене журналістика — це не просто збір фактів чи написання текстів. Це можливість доносити до людей важливі теми, зберігати пам’ять про події та людей, показувати проблеми, які часто залишаються поза увагою. Мені хочеться, щоб голоси людей звучали голосніше, а їхні історії знаходили відгук у серцях читачів.

Але журналістика – це і сприйняття чужого болю. Тобі лише 18, і життя у  такому юному віці сприймається переважно у рожевих тонах. Але що тебе болить?

• Мене болить багато речей. Насамперед — несправедливість. Боляче бачити, як люди старшого покоління, які все життя працювали, сьогодні змушені виживати на невеликі пенсії та рахувати кожну гривню. Я часто думаю про свою бабусю та її ровесників і вважаю, що вони заслуговують на гідну старість і більше турботи від держави та суспільства.

            Також болить війна. Боляче усвідомлювати, що поки одні віддають найдорожче за Україну, інші живуть так, ніби війни не існує. Це змушує замислюватися над цінністю справедливості, відповідальності та людської вдячності.

            Ще одна проблема, яка мене хвилює, — відтік молоді за кордон. Я розумію тих, хто шукає кращих можливостей, але водночас сумно бачити, як села й міста втрачають своїх молодих, талановитих і перспективних людей. На мою думку, втримати молодь можна лише тоді, коли вона матиме можливість реалізовувати себе вдома: навчатися, працювати, розвиватися і бачити перспективу для свого майбутнього в Україні.

Саме тому в журналістиці для мене важливо говорити про такі проблеми відкрито. Адже зміни починаються з небайдужості та чесної розмови про те, що нас справді хвилює.

Незаперечним є  те, що в усі часи рушійною силою розвитку будь якого суспільства була молодь. Чи бачиш ти себе у цьому процесі?

• Я переконана, що саме молодь може бути рушійною силою позитивних змін у нашому суспільстві, у нашій державі. Себе в цьому процесі бачу людиною, яка через слово і журналістику буде допомагати привертати увагу до важливих тем, зберігати історії людей та надихати інших бути активними. Мені хочеться розповідати про тих, хто працює для своєї громади, допомагає іншим, не боїться брати відповідальність і змінювати життя навколо себе на краще. Вірю, що навіть одна чесно розказана історія може змусити когось замислитися, надихнути на добру справу або стати початком важливих змін.

Отож, як на мене, в особі Альони Остап’юк зростає молода зміна, здатна змінити на краще нашу рідну Україну, інтегрувати її до європейських та світових стандартів – верховенства права, нещадної боротьби з корупцією, справжньої  свободи слова. Майбутнє – за такими, як вона.

Розмовляла Галина Тебенько