Отож, продовжуємо «собачу» тему, але цього разу будемо розповідати про притулок для бездомних тварин. Нагадаємо, що він знаходиться поруч зі свинокомплексом ТОВ «Україна-2001» навпроти села Коров’є, земельна ділянка надана Теофіпольською селищною радою в безкоштовну оренду,  і наприкінці  2023 року ним на волонтерських засадах  стала опікуватися Лариса Якобчук з селища цукрового заводу, власниця салону «Краса у тобі» у Теофіполі. Треба визнати, що вона фанатка зоозахисного руху в нашій громаді, одержима цією справою настільки, що вона стала смислом її життя. Другої такої людини просто немає.

• Напевне, - усміхається Лариса, - так вирішив Бог, поклав на мене таку місію і я просто маю її виконувати. Звісно, сама б я нічого не могла зробити. Але з допомогою добрих, справжніх людей ми змогли багато зробити і в 2024-ому, хоч це було дуже важко, і в 2025-ому році. Найголовніше, що ми зробили за благодійні кошти і що покращило умови перебування наших собачок: ми поставили двометровий паркан з металопрофілю  від дороги з-західної сторони, щоб сніг не задував вольєри та територію для вигулу; решту меж притулку по периметру зашили вживаним шифером, допомогли нам у цьому Оксана Лейві та Роза Олексюк: замовили та встановили надійні ворота; придбали 5  камер відеонагляду; збудували три вольєри, три подвійних та два одинарних придбали; закупили 25 будок для собачок; облаштували стаціонар для хворих собачок, це тепла хатина, з обігрівом; врятували, забрали з вулиці 111 собачок; всі отримали необхідні вакцини, прививки від сказу та лептоспірозу, всі стерилізовані; за два роки провели біля 100 стерилізацій;  придбали матеріал для накриття дахів, накрили 6 великих, 5 малих вольєрів; оскільки у вольєрах була бетонна підлога, розпочали зашивати її дошками, один куб лісу нам надав благодійник, зашив дошками кілька вольєрів, ще один куб я придбала за волонтерські кошти. Залишилося зашити підлогу у 2 великих вольєрах. Як це стало в нагоді цьогорічної зими з лютими морозами! Треба було негайно утеплити всі вольєри, не тільки з цементною підлогою, дякую всім добрим людям, які відгукнулися на мій заклик – хто привіз тюки сіна та соломи, старий теплий одяг та кожухи. Але краще все таки солома, бо як взялася відлига, сіно намокло, ми його тачками вивозили.

На все це пішли великі кошти, в тому числі і її особисті, це маса нервів, сліз, щоденні безсонні переживання (адже треба відстежувати відеокамери), постійний пошук порядних, чесних людей, постійне прохання про допомогу. Та головне – всі разом, гуртом круто змінили життя бездомних собачок. Вони ситі, доглянуті, здорові, всі мають імена. Але як прекрасно, коли знаходяться люди, які забирають їх з притулку і в них з’являється домівка.

• Минулого року ми віддали 31 собачку, - продовжує Лариса, - правда, за два роки довелося четверо повернути назад, бо господарі їх незлюбили, собачки були залякані. Я перевіряю, бо так не можна, якщо взяти, то треба полюбити, ставитися, як до рідної істоти.

На сьогодні в притулку перебуває 67 собачок. Щодня ними опікується і Лариса, і працівниця Леся та її помічниця Наташа. Хто приїжджає зранку перший, той готує окріп, щоб розвести кашу та засмажку, щоб їжа була теплою та напіврідкою, виходить шість повних десятилітрових відер. Далі Леся годує всіх, в кожного своя мисочка, кожному своя порція. Далі вона ставить варити суп на обід, кладе в казан курятину, м’ясні відходи, крупи, натерті на тертку моркву та картоплю. Починає прибирати кожний вольєр, їх всіх 20, по черзі випускає собачок на прогулянку. В обід всі їдять негустий суп та п’ють воду, вона у вольєрах завжди свіжа, доливається з протягнутого по території шлангу, а в морози на вигулах дають теплу.  Далі Леся ставить варити кашу з ячмінних, пшеничних та вівсяних круп на сніданок та готує засмажку з курятини, моркви, олії або жиру. А на вечерю собачки їдять корм, п’ють воду та їх знову прогулюють.

• Якщо з фінансами непросто, - зауважує Лариса, - та якось я викручуюся, оголошую збори (номер моєї волонтерської картки 51 68 75 20 13 97 64 21), проводжу акції, виставляю лоти. ТОВ «Україна-2001» зі свинобійні надає нам щомісяця 100 кілограмів м’ясних обрізків та субпродуктів, а курячі спинки, крупи, корм, олію та жир закупляю за волонтерські кошти, все це зберігаємо в двох морозильних камерах та холодильнику. У місяць йде 350 кілограмів м’ясного та 350 кілограмів круп. Ще ж кошти потрібні на ліки, стерилізацію, ще ж доводиться обстежувати та лікувати хворих собачок в приватних ветеринарних клініках у Хмельницькому. Але все рівно якось вдається з цим справитися. Тож за постійну підтримку дякую президенту групи компаній ТОВ «Україна-2001» Вадиму Лейві (адже безкоштовно отримуємо світло та воду), директору КП «Благоустрій» Теофіпольської селищної ради Роману Вихору. Дякую також Оксані Лейві та Розі Олексюк, адже завжди відгукуються на наші запити. Але хочу сказати про інше: на жаль, у  нас немає зооволонтерів, як у притулках у містах. Людей, які добровільно приходять на кілька годин, щоб допомогти у приготуванні їжі, набрати воду,  вичесати собачок, прибрати територію. Бо для нас, кількох людей, це дуже велике навантаження. Постійно у соціальних мережах я закликаю жителів Теофіполя, селища цукрового заводу, Коров’єго приходити до нас, приходити з дітьми. Навіть нічого не робити, а просто погладити собачок, вони у нас всі ласкаві, хочуть тепла та любові. Але майже ніхто не приходить, то холодно, то городи, а то відпочинок. Ця байдужість мене дуже вражає, особливо  молоді, яка цілими днями просиджує у смартфонах. А ще вражають жахливі випадки знущання над тваринками. Як от в історії з Еммою, півторарічною дівчинкою, яка напівжива приповзла до нашого притулку. Вона була до краю виснаженою, важила всього вісім кілограмів, кістки стирчали, були пролежні, і в неї не рухалися задні лапки. Це десь місяць без їжі та води вона була зачиненою в льосі з цементною підлогою. Три тижні я лікувала її в приватних клініках у Хмельницькому, але результату практично не було. І тоді я забрала її додому, мені порадили змінити лікування,  сама її колола, прокапувала. І вона стала поправлятися, добре їсти, тепер вона важить 18 кілограмів, перебуває у нашому стаціонарі, є надія, що вона буде рухатися, вона вже зробила кілька кроків задніми лапками. Але якщо дітей з дитинства не привчити шкодувати котиків та собачок, ставитися до них як до наших братів менших, то вони такими і виростуть – байдужими та жорстокими.

Ось як прокоментував проблему бездомних собак у громаді головний спеціаліст Хмельницького районного управління ГУ Держпродспоживслужби у Хмельницькій області Віталій Грицик:

• Те, що робить Лариса Якобчук, це просто неймовірно, це справжнє подвижництво. Вона рятує безпритульних собачок, вони перебувають в хороших умовах, і, дай Боже, щоб всі вони знайшли добрих господарів. Але притулок не може вмістити всіх тваринок, яких люди викинули на вулиці, смітники, дороги, які в таких умовах ще й розмножилися. І тому я знову повторюю: поки у нас не буде жорсткого законодавства щодо утримання домашніх тварин, проблема залишиться. Скрізь будуть бездомні собаки, вони будуть голодними, агресивними, будуть гуртуватися в зграї, нападати на людей та дітей, будуть носіями збудників небезпечних хвороб.  У Європі, аби розводити потомство, потрібно мати спеціальний дозвіл, інакше – великі штрафи. Тому всі домашні тварини повинні бути стерилізовані. Але чи дійдемо ми до Європи? Як в наших умовах можна зменшити цю проблему: якби кожний господар, який проживає в приватному будинку, де є умови утримання собак, взяв ще одну бездомну собачку, конкретно дівчинку, доглядав її, давав таблетки, ін’єкції, тобто, контролював народжуваність… А щоб ці собачки не нападали домашніх курей, треба унеможливити їх пересікання: кури повинні бути у вольєрі. Взагалі, і це, вважаю, надважливо, йдеться про нашу людяність, про нашу небайдужість. От є дуже багато інформації, як наші воїни-захисники рятують собачок та котиків, потім передають їх зоозахисникам у притулки, але ніхто не кидає їх напризволяще. Тож нам тут, найперше, треба бути людьми, небайдужими людьми.

Майже цілий день у вівторок 9 лютого, у день свого народження, Лариса Якобчук провела в одній  приватній ветеринарній клініці у Хмельницькому. Захворів Умка, біленький, гарний, ласкавий песик. Його терміново треба було обстежити та пролікувати… Вона все зробила, аби його врятувати. Та увечері, повернувшись у притулок, він помер. Виявляється, був безнадійно хворий, відмовили нирки. Відірвалася часточка її великої душі…

Галина Тебенько