Зустрічає Україна 28 річницю своєї Незалежності. Непростий, тернистий цей шлях, та, віриться, що не змінить наша держава європейський вектор розвитку, крок за кроком буде наближатися до Європейського Союзу та НАТО. Тільки таким чином утвердяться європейські стандарти, припиниться масова трудова міграція. Бо ж майбутнє – за молодим поколінням, яке на своїй рідній землі має розбудовувати сильну, правову, економічно незалежну країну, де б можна було себе реалізувати, створити гідні умови для проживання.
Сергій Дзюба з Базалії п'ять років тому закінчив середню школу. Мама Ірина Василівна вклала у нього душу, аби виріс роботящим, самостійним, поміркованим. І він таким і виріс, господар в обійсті, все вміє робити, і косити, і різати дерева, і штукатурити, і ремонтувати автомобілі та мотоцикли. Бо ж закінчив технічне училище в Хмельницькому, заочно навчається в політехнічному коледжі. Аби заробити на себе, підтримати маму та бабусю, підробляв, не гребував ніякою роботою, а вже рік, як працює в Польщі. На великому складі на замовлення відправляє колеса. Хоч зразу було нелегко, та в усьому розібрався, робота подобається, та й заробітна плата – може бути. Де в нас таку можна заробити молодому хлопцеві?
- А чого в нас не так, - каже, - чого в нас не такі порядки, не такі прекрасні дороги, чого там ніде не побачиш сміття, чому прості люди там так добре живуть?
Ірина Василівна, адміністратор ВП АФ «Вікторія» ТОВ «Волочиськ-агро», звісно, дуже переживає, хоч син ще її ніколи не підводив, адже не п'є, не палить, цілеспрямований та відповідальний.
- Що поробиш, теперішня молодь, - міркує, - одразу хоче стати на ноги, заробити на автомобіль, житло, Добре, що є безвіз, що можуть побачити, як в Європі, прагнути до кращого. Хоч дуже хочу, аби мій син жив в Україні, щоб в нас було так, як там. Дуже образливо за нашу державу. Змінюється влада, а ми топчемося на місці. Вкрай сумно.
Та все ж і мама, і син сподіваються на добрі зміни. Що таки насправді стане Україна незалежною і простим людям житиметься краще.
Галина Тебенько