Зайшли нещодавно у справах до редакції заступник голови Новоствецької ОТГ Любов Козак та оператор комп'ютерного набору Оксана Леонова.  Оголошення треба було в газету подати. Розговорилися, процес  становлення об'єднаної громади непростий, не все так виявилося, як думалося. Та, головне, зріс рівень свідомості людей, зросла їх самоорганізація. Активно працює більшість депутатів, виконавчий комітет. Якже інакше? Управлінська команда громади малочисельна, напрямків роботи багато, треба вивчати досвід успішних ОТГ, навчатися на курсах, семінарах, брати участь у тренінгах.

• В приклад хочемо поставити жителів Кривовільки, - казали, - люди самі організовуються, вирішують, що їм в першу чергу треба зробити, звертаються із заявами до виконкому, наш голова Анатолій Вальчук завжди підтримує їх починання. От напишіть про Людмилу Кислюк, вона у нас член виконкому, дуже активна, з громадянською позицією. Ще ж вона велика трудівниця, одним словом, прекрасна людина, скільки у неї завзятості, енергії, по-доброму можна їй подивуватися.

У чистий четвер застала я Людмилу Григорівну вдома, ще мала повно справ, чималий квітник до свят  збиралася  прополоти.

• Живу я тут вже 30 років, - розказувала щиро, відверто, - сама родом з Грицева. З Анатолієм, майбутнім чоловіком, разом вчилися в Івано-Франківському сільсгосптехнікумі, став він моєю долею, поїхала за ним у Кривовільку, стало і для мене це мальовниче, маленьке  село рідним. 20 років я працювала у місцевому господарстві, починала з роботи в теплиці ще за Василя Корнійовича Шуляка. Ото був господар, дбав про Новоставці, Коров'є  та Кривовільку, поважав простих людей. Потім довго я була обліковцем тракторної бригади,  спочатку у Кривовільці, потім – у Новоставцях. Що там казати, старалася, навіть два роки була завфермою у  Кривовільці. Та вступили до вищих навчальних  закладів наші дівчата, Марина та Ірина, в Ірпіні та в Рівному,  грошей катастрофічно не вистачало. Ми стали виживати на худобі, бо іншого виходу у нас не було. Ми вижили за рахунок своєї тяжкої праці, вже десять років тримаємо по 5 корів, вирощуємо телиць та бичків. В Кривовільці ми такі не одні, ще більше трудяться Морозови, Вальчуки, Галайки, ми одне одного виручаємо. От лише ціна на нашу продукцію не відповідає затратам, я вже не кажу про нашу працю. Ще ж повністю не розрахувався з нами за молоко Перший Національний кооператив, так нас поманили, а що воно насправді, чи не дали їм заготовляти молоко по вищій ціні, ніхто не знає. А гроші тепер в них як видерти?

Що ж до громадських справ, є у Людмили Кислюк чітка позиція: стараєшся, робиш  для себе, та хоч годину в день треба попрацювати для свого села, для громади. І не обов'язково, щоб закликав до цього голова громади. Кожен має почати з себе. От зібралися такі ж небайдужі, як вона, та вирішили – треба відремонтувати приміщення ФПу, стіни ж розійшлися, потріскалися, кімнати непривабливо виглядають. Обдумали, що треба зробити. За кошти ОТГ  в «Господарі» набрали необхідні будівельні матеріали, це були невеликі гроші. Зійшлися люди, серед них учасники АТО Віктор Лебідь, Володимир Рудий, Василь Галайко, стягнули будівлю, шпаклювали стелю та стіни. Побілили, пофарбували. Залишилося зробити ще дві кімнати, після свят обов'язково завершать цю справу. Для себе ж роблять, для своїх дітей та внуків.

З її ініціативи прибрали сільське пасовище, розчистили вулицю Миру біля господарських будівель філії, була вона вже дуже захаращена. А ще провели благоустрій коло авто зупинки при в'їзді в Кривовільку, посадили квіти.

А в сільській церкві двері вже зовсім прохудилися, зимою через них сніг задував. Вирішили замовити сучасні офісні двері, от лиш ціна кусалася – 7600 гривень. Звернулися до директора філії «Рідний край» ПрАТ «Зернопродукт МХП» Володимира Прокопчука, дуже добра він людина, виділив  4 тисячі гривень, решту люди дозбирали. Вже й ті двері недавно встановили. Аж покращала церква. У планах – покласти плитку коло фігури, місце ж святе, має бути тут гарно.

Є коло села знаменита на всю округу Біла криниця. Вода у ній чиста, як сльоза, цілюща. Хоч б'є це джерело з-під скелі, треба за ним доглядати, прибирати, бо то сільська святиня. Прийшли люди, самі, ніхто нікого не примушував, серед них і молодь, це дуже важливо, поприбирали, розчистили струмок.  

• Ще раз хочу повторити: треба почати з себе, - казала на прощання Людмила Григорівна, - треба, щоб кожний вболівав за громаду, вносив свою частку у її розбудову та розквіт. І все це можливо, бо у нас прекрасний голова Анатолій Вальчук, це добра, чесна, справедлива людина. Повезло нам і з керівником господарства, адже Володимир Прокопчук постійно підтримує громаду, до нього завжди можна звернутися по допомогу. Разом же ми – велика сила.

Галина Тебенько