А вибір, все ж таки, за нами

У більшості громадян України можливості сховатися від реальності немає. І тому ми приречені дивитись на те, як катастрофічно змінюються наші вулиці, села, міста та країна.
Замість заводів, фабрик, підприємств, художніх шкіл, книжних крамниць, бібліотек Україну окуповують «національні лотареї», стриптиз-бари, наливайки та магазини секонд-хенду.
До речі, за стастикою асоціації «Укрлегпром», ми зайняли вже «призове» 3 (третє) місце в обсязі імпорту вживаного одягу «з Європи». За ознакою такої європейскості поступаємось у світі лише Пакистану та Малайзії.
«Ріст ВВП» кажете? «Макростабілізація»? Голова Комітету економістів України Андрій Новак заявив: «Щоб вирішити проблеми реальних секторів економіки (промисловості, аграрного сектору, сектору послуг) треба здійснити кроки безпосередньо в цих секторах, стимулюючи виробничі цикли в своїй державі в кожному з цих секторів. Для цього треба стимулювати розміщення виробництва саме на території України. Стратегічна мета будь-якої держави – це максимальне виробництво власних товарів і послуг та мінімальний імпорт чужих товарів і послуг».
А що ж робиться в нашій країні? Ви помітили, як завзято останні роки українська держава вичавлює з території України працездатне населення, серед якого майже половина – молодь? Можливо, саме тому молоді люди, які залишаються проживати на батьківщині, не демонструють великих поривів у мистецтві, науці, спорті – натомість ставлять рекорди у масштабах залежності від алкоголю, наркотиків та тютюну.

Як повідомив міністр соціальної політики Андрій Рева, на постійній основі за кордоном працює – 3,2 млн. громадян України, непостійно від 7 до 9 млн. осіб. У нашій країні налічується 11,7 млн. пенсіонерів. За даними Державної фіскальної служби, єдиний соціальний внесок сплачують 10,15 млн. найманих працівників. Тобто, справді виходить, що 10 працюючих утримують 11 пенсіонерів. З такими підходами влади до організації праці немає резону говорити про розмір заробітної плати та пенсій через 3-5 років. У законі «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» прописано, що індексація пенсій має відбуватися щороку, якщо в державному бюджеті наявні ресурси. Але ні в державному бюджеті, ні в самому ПФУ грошей на підвищення пенсій не вистачає. Можна буде розраховувати хіба що на соціальну допомогу.
Ось такою насправді є українська стабільність. І стабільність ця охоплює громадян будь-якого віку. Коли ледь не на кожному смітнику риються 30 -70 річні чоловіки та жінки – стає моторошно й страшно за країну.Так, бідність є результатом одержаної жадібності й корумпованості політиків – розпорядників «державної годівниці» які мають свої конкретні цілі. Під прикриттям реформ та децентралізації держава вперто продовжує курс на ліквідацію медицини та освіти на селі. Про створення нових робочих місць я вже й не говорю.
На жаль, ми зараз є свідками дії одного із законів історії, який звучить дуже цинічно, але правдиво: кому війна, а кому - мати рідна. Це відбувається прямо на наших очах, причому по дуже багатьох напрямках, навіть тих, які, начебто, безпосередньо і не пов’язані з війною.
Фінансування Збройних Сил і спецслужб України збільшено приблизно в 7-8 разів, але кількість і якість озброєння відповідно не зросла. Вже не кажу про те, що війною, як ширмою, прикриваються всюди, навіть говорячи про курс гривні. Так само війною прикриваються, коли говорять про звуження соціальних зобов’язань держави стосовно громадян. Війною прикриваються навіть у питаннях обмеження фінансування різних сфер і галузей (медицини, освіти, науки). А насправді це корупція, швидке збагачення чиновників, які зараз перебувають на найвищих державних посадах, від яких залежать великі державні фінансові потоки.
Український народ вже втомився «жити по - новому». Стабільність і життя, а не виживання настане тільки тоді, коли повністю чи майже повністю буде змінена нинішня українська політична «еліта». У математиці є простий закон: від перестановки доданків сума не змінюється. Якщо ми хочемо інший результат, нам потрібні інші доданки, тобто інші політики. Це можна зробити двома шляхами. Перший – революційний, який ми здійснили в 2004 – 2005 та 2013 – 2014 роках. Він нам продемонстрував, що працює закон історії: революцію роблять романтики, а її плодами користуються негідники.
Лишається другий шлях – еволюційний. Він має тільки одну форму – вибори. І не треба цього боятися. І не треба знову прикриватися війною, як ширмою. Ми попрощаємось з тими, хто завдав нашій країні значної шкоди, прикриваючись масками патріотів та реформаторів.
В нас вже багато чого вкрали та відібрали – але можливість політичного вибору ми все ж таки залишили за собою. Надто високою ціною Україна виборола своє право на вибір, аби здати його нікчемам та грабіжникам.
І тому в одному прогнозі я цілком впевнений: українські підсумки 2019 року будуть інакшими. І вони сьогодні залежать виключно від нас з вами!
Володимир Курбацький, смт. Теофіполь