Таким у Кузьминцях назавжди запам’ятають Юрія Васильовича Ткачука, За що не брався, все доводив до пуття. А що вже за токар був – ніхто не міг виточити деталь так, як він. Недарма ж працював у ремонтній майстерні на Досіно. І на пилорамі справлявся. І трактористом у місцевому господарстві був хорошим – ніхто ніколи на нього не нарікав.
Стелилася його життєва стежина, як і в багатьох його ровесників – Кузьминецька восьмирічна школа, Поляхівська середня, Теофіпольське СПТУ-34. Був спокійним, врівноваженим, надійним. Трудився, слухав людей. Створив сім’ю, з дружиною Світланою ростили синочка Васю, донечку Даринку.

Аж тут – війна. Не ховався, принесли повістку, мобілізували до Збройних Сил України. З 22 листопада 2022 року пішов захищати Україну, рідну українську землю, свою родину, батьківський край. Служив на посаді майстра ремонтного відділення бронетанкової техніки, і тут пригодилися його золоті руки. Два роки в зоні бойових дій, вистояв, наближав перемогу.
Та 9 грудня 2024 року обірвалося його життя. На Луганщині, коли ворожий безпілотник скинув вибуховий пристрій на позиції, де перебував воїн.
13 грудня назавжди повернувся Герой Юрій Ткачук у рідні Кузьминці. Проводжали бійця в останню дорогу всім селом. Бо був простою, хорошою, порядною людиною, був мужнім захисником Вітчизни. Чин похорону відслужили у місцевому храмі Православної Церкви України. Поховали воїна на сільському цвинтарі як Героя, з військовими почестями. Назавжди він залишився 51-річним.
Проклята війна! Не стало турботливого чоловіка в дружини Світлани, люблячого батька у Васі, йде хлопцеві шістнадцятий рік; у Даринки, якій йде одинадцятий рік.
Вічна слава полеглим Героям!

А.Джус.